Екзаменаційне завдання

Люцифер встиг стрибнути у вир і втекти, тож мені довелося його наздоганяти.
Мене викинуло біля величезного особняка, де весь час рухалися туди-сюди різні працівники, які готують останні штрихи до весілля. Я відчула енергію Люцифера і одразу попрямувала до нього, але завмерла біля дверей в оранжерею, почувши його сміх.
— Ха-ха-ха.
Вперше чую, як він сміється... Він мав низький, майже бархатистий сміх, що нагадував швидше мурчання кота.
—І що ж?
— Ха-ха... перестань... не тут. — заговорила до нього наречена.
Сучин син! Люцифер, ніби прочитавши мої думки, обернувся наполовину, так, щоб я його бачила. Куточок його рота поповз угору знущальною усмішкою. Сміється з мене!
— Де ж, якщо не тут, люба...
Не церемонячись, він підхопив наречену і посадив на стіл. Вона вдала, що збентежена, але було видно, що їй це подобається.
— Я виходжу заміж за пару годин...
— Постараюся впоратися.
— Ха-ха-ха! Жартівник.
— Еріка? Еріка! — кликав наречений.
До оранжереї наближався наречений. Він брюнет з короткою стильною стрижкою високого зросту та з окуратною борідкою та вусами. Був одягнутий в білу сорочку із червоним галстуком та в сірий костюм, який складався із желетки, піджака та штанів. А на ногах — класичні чорні туфлі. 
От чого ти домагаєшся, Люцифере! Наречений уже проходив повз мене, маючи намір зайти всередину, як я вдала, що спіткнулася і впала прямо на нього. Уміло підлаштувавши падіння, я повалила його на землю.
— Ох, моя нога! Як же боляче!
Я говорила якомога голосніше, щоб почула Еріка.
—  О Господи, з вами все гаразд?
Наречений намагався встати, але я знову ненароком притиснула його до землі, вдаючи, що теж хочу піднятися.
— Мені здається, я підвернула ногу.
— Давайте... давайте я вам допоможу...
— А-А-А, боляче ж!
Я почула в оранжереї шарудіння, двері відчинилися і показалася перелякана Еріка. Еріка блондинка не високого росту із ніжними локонами та нюдовим макіяжем. Плаття було на ній не дуже пишним, а із глибоким вирізом та з малелькими рукавами, які лягали на плечах, на шиї ніжне намисто.  Вона зачинила за собою двері, приховуючи за нею Люцифера.
—  У чому річ?
— Дівчина підвернула ногу.
— Який кош...мар...
Еріка смикнулася від того, що Люцифер силоміць відчинив двері. Вона зі спотвореним від жаху обличчям відійшла убік.
— Ну, привіт.
— Хто ви такий?
Люцифер демонстративно витер помаду нареченої зі своєї шиї та підморгнув їй.
— Як це розуміти?
Люцифер з багатозначною усмішкою пройшов повз нас, поправляючи свій одяг. Потім різко розвернувся і показав нареченій жест, що нагадує слухавку.
— Я подзвоню тобі.
Наречена засміялася і збентежилася, а потім різко здригнулася і мало не розплакалася. Він зараз впливав на неї...
— Зраджуєш мені прямо в день весілля?!
— Джуліан, малюк...
— Не називай мене так, ти...
Було видно, що образи крутилися в нього на язиці, але так і не зірвалися з губ навіть у гнівному нападі.
— Це весілля було помилкою із самого початку...
— Джуліан, ні! Прошу, послухай!
Але наречений уже мало не бігом подався у бік особняка. Наречена побігла за ним слідом, ридаючи і мало не падаючи перед ним на коліна.
— Добре. Це було непогано. Мені довелося шахраювати, щоб він про нас дізнався. І все ж таки я виграв.
— Це ми ще побачимо!
Я розвернулась і побігла наздоганяти Джуліана. Я знайшла нареченого на самоті.Він сидів у альтанці, згорбившись і похнюпивши голову. Але тільки-но почувши кроки, миттєво взяв себе в руки: випростався, поправив піджак і навіть натягнув посмішку.
— Джуліан?
— А це ви.
— Вам не варто скасовувати весілля.
— Невже?
Його це навіть розвеселило.
— Думаєте, я зовсім олень?
— Ні, що ви... Через одну провину хіба варто руйнувати все, що між вами було?
— Між нами? Пф-ф... Вона зі мною лише через гроші. А я з нею через її татуся!
— Оу... Еріка вчинила так, бо не вважала ваш шлюб чимось справжнім, розумієте? Але згодом ви можете стати рідними одне одному.
Якийсь час він дивився порожніми очима в підлогу, потім енергійно закивав.
— Ви маєте рацію. Цей шлюб фіктивний. Принаймні вона так думає. Але я не дозволю їй зраджувати мене!
— То ви не скасуйте весілля?
— Ні, це було б недалекоглядно з мого боку...
Не впевнена, що він перейнявся моїм посилом, але й цього достатньо. Він рішуче підвівся з лави.
— Потрібно знайти Еріку.
Я так само з ентузіазмом встала слідом.
— Я із вами.
Офіціанти гасали з приготуваннями, хтось поправляв стільці, прикрашав місце церемонії квітами. Джуліан підійшов до робітника, щось запитав, але той розгублено похитав головою.
—  У чому річ?
— Чекайте тут.
Він побіг у будинок, повернувся через пару хвилин захеканий і нервовий. Сів на одну з лав і почав судорожно набирати чийсь номер. У слухавці почулися довгі знущальні гудки.
— Так?
— Де ж ти? Я всюди тебе шукаю.Незабаром почнуть збиратися гості.
— Малюк, пробач мені, будь ласка...
— Все це нісенітниця. Повертайся.
— Ні, ти не зрозумів... Я поговорила з Пітером...
— Хто такий Пітер?
— Ем-м... той, з оранжереї...
Люцифер!
— Загалом, ти знаєш, як я мріяла про подорожі. Я дуже засмутилася через ту сцену... Пітер заспокоював мене. Він розповів мені про країни, в яких я могла б побувати і про можливості, що я втрачаю... Я зрозуміла... зрозуміла, що не хочу цього весілля. Я... я не готова, малюк, не готова! Вибач мені!
— Еріка...
— Прощавай...
— Еріка!!
Знову гудки, короткі та часті. Джуліан знесилено опустив телефон, заплющив очі, злісно стискаючи гаджет. А потім шпурнув його убік.
— Сука!!
Декілька офіціантів злякано обернулися на крик. Я впала на стільчик поруч із Джуліаном. Не впоралася... програла... це кінець.
— Мені дуже... шкода.
— Я хотів би побути сам.
— Так, звичайно.
Я встала і поволі пішла вперед, не замислюючись, куди йду. Школа янголів і демонів... безглуздо було думати, що я колись зможу стати рівною їм усім. Схоже, мені не судилося знову побачити маму. Люцифер вийшов звідкись з-за дерев і зрівнявся зі мною.
— Я ж казав, що програєш.
Він сказав це без самовдоволення та зловтіхи, просто як даність.
— Говорив. І ти мав рацію.
Я відчувала смиренність і легкий смуток. Зрештою, у своєму програші винна тільки я.
— Потрібно було намагатися краще.
— Янгол Фенціо підставив тебе. Навіть Даниїл ледве зміг би протистояти мені.
Я підвела голову і здивовано подивилася на нього.
— Навіть?
— Даниїл стриманий, на відміну від мене. Має раціональний розум. А холодний розум та сила небезпечна комбінація.
Люцифер так легко визнав силу свого супротивника... з якоюсь рицарською гідністю. Він не заперечував здібностей янгола.
— Але я дочка — серафима. Моя мама напевно з тобою впоралася б. 
— Впевнений, твоя мама була не так сильна, як хитра.
— Що ти хочеш сказати?
— Лише те, що сказав.
Ми йшли далі і я зупинилася, раптом усвідомивши щось.
— Що ще?
— Ти мене зараз заспокоював? 
Він показово байдуже знизав плечима.
— Просто сказав, що думаю.
Ми порівнялися з альтанкою, де я розмовляла з Джуліаном. Люцифер закликав вир, збирався вже стрибнути, але я забарилася.
— Ти йдеш? Завдання закінчено.
— Ем-м... ні.
— Що ти знов щось  задумала?
— Ні.
— Тоді ти йдеш зі мною.
Він узяв мене за руку, збираючись стрибнути у вир, але я втримала його.
— Люцифер, прошу, не змушуй мене.
— Ти робиш собі лише гірше, непризнана.
Ну ось, знову ця зверхність...
— Я провалила екзаменаційне завдання. Хто знає, що буде далі? Раптом мене справді виженуть зі школи? Я не можу більше повертатися на землю. Я мушу побачити його! Ще раз! Хоч разочок!
Я взяла Люцифера за руку, майже благаючи його не заважати мені. Він відвернувся, приховуючи від мене вираз свого обличчя, і якийсь час мовчав. Потім, не обертаючись, сказав.
—  Добре. Якщо хочеш іти, то йди. Але я піду з тобою.
— Ні! Ти потім знову мене звинуватиш, якщо ти теж матимеш проблеми!
— Не стану. Даю слово.
— Навіщо тобі йти зі мною?
— Іду і все. Думай про свій будинок.
І він стрибнув, тягнучи мене за собою. Я вже кілька хвилин стояла біля дверей свого будинку, не наважуючись постукати. Люцифер тактовно залишився чекати біля дороги, але я знала, що він почує кожне слово. Чому це так складно? Рука знову завмерла на півдорозі, так і не постукавши. Краєм ока я раптом помітила, як ворухнулася шторка за вікном і за мить двері відчинилися.
— Доброго дня.
— Ем-м... добрий.
— З якого питання?
Він виглядав краще, ніж в останню зустріч. Але в ньому назавжди залишиться відбиток болю втрати.
— Я з приводу вашої дочки.
Почувши це, він похитнувся, але втримався за одвірок.
— Що ви хочете сказати?
— Я... її одногрупниця. Ми з нею бачилися незадовго до... аварії.
Тато випростався, розширив очі, втупивши у мене уважний погляд.
— Вона розповідала про вас. Аліна дуже любила вас і, впевнена, вона не хотіла б, щоб ви сумували. Це... це все, що я хотіла сказати.
Я трохи сповільнилася, потім швидко кинула: "До побачення" і розвернулася, щоб піти. Але тато вискочив на ґанок за мною.
— Стривайте!
Він узяв мене за руку, ніжно і по-батьківському.
Якби він знав, що перед ним я стою саме я.
— Дякую за ці слова.
— Та...— Я стиснула зуби, не договоривши до кінця слово "тату".
Очі щипало від сліз, губи тремтіли і  я ледве стримувала ридання. У відповідь я лише накрила його руку своєю, подалася трохи ближче все це, що я могла собі дозволити. Я спробувала запам'ятати його образ, назавжди відобразити у своєму серці.
— Цей чоловік із вами?
Я обернулася. Люцифер стояв, опустивши погляд, прикидаючись, що не чує нас.
— Він зі мною.
Він тут же підвів голову і глянув на мене, не приховуючи подиву.
—  Лю... Пітере, іди сюди.
Люцифер коротко засміявся, оцінивши мою іронію. Сьогодні ти ж Пітер, мабуть, чорт ти такий?
— Добрий день.
Він простяг руку татові, дивлячись на нього несподівано тепло і відкрито.
— Добрий день. Радий знайомству.
— Не уявляєте, як це взаємно.
Я хотіла вдарити його в бік ліктем, але Люцифер ухилився, не відводячи погляду від мого батька.
— Знаєте, Аліна була промінцем світла в моєму житті. Ви скажете, що так для всіх батьків... Але Аліна, вона... вона...
— Особлива?
На мить ми з Люцифером глянули один на одного, але тут же перевели погляд на тата.
— Так! так... Жахливий час... усім зараз нелегко.
Бідний тато, він почувається таким самотнім, що готовий спілкуватися з незнайомцями...
— Наш сусід, виявляється, загинув за тиждень до моєї доньки. А про нього ніхто й не згадував, доки не відчули запаху. Ось що гірше за смерть — забуття.
— Містер Дорінтон?
— Ви знаєте його?
— Ах, ні... мені розповідала про нього Аліна.
Тато похитав головою, раптом чомусь похилившись.
— Дякую ще раз.
Він зробив крок назад, але я непритомно притримала його за руку. Трохи сповільнилася і обійняла. Міцно-міцно, наскільки вистачало сил. А потім так само різко відсторонилася і побігла геть. Люцифер наздогнав мене, змусив зупинитись. Я закрила обличчя руками і плакала, поки не вихлюпнула все, що накопичилося в мені за ці тижні. Я плакала, бо розуміла: ця зустріч із батьком була останньою. Я більше не прийду до нього, навіть якщо я залишусь у школі. Не прийду, навіть якщо помиратиму від туги за ним. Не прийду, бо треба змиритись і відпустити його. Люцифер мовчав, але мене чомусь не бентежила його присутність.
— Хочеш, покажу одне місце? Єдине місце на землі, яке я люблю.
Я витерла сльози і закивала, наче дитина. Люцифер засміявся. 
Вир викинув нас біля самого урвища в горах. Я мало не впала, але Люцій вчасно утримав мене.
— Ах!
Крижане повітря обдало все моє тіло, і я почала тремтіти, ніби від припадку.
— Холодно!
— Непризнана, коли ти навчишся використати всю ту силу, яку набула після смерті? Уяви, як твоя кров нагрівається від верхівки до кінчиків пальців на ногах.
Я з недовірою подивилася на Люцифера, заплющила очі і постаралася зігріти себе силою думки. На мій подив, це виявилося простіше простого. Я розплющила очі і радісно посміхнулася йому.
— Ось бачиш.
Люцифер сів на край і звісив ноги вниз. Я сіла поряд. Боїшся висоти?
— Ні.
Він посміхнувся.
— Пощастило.
— Чому це?
На його губах заграла хитра усмішка.
— Та так...
— З усіх місць на планеті ти вибрав вершину гори із температурою мінус двадцять. Що з тобою не так?
Він трохи помовчав, розглядаючи обрій.
— Давай зіграємо у гру.
— Знову твої диявольські штучки?
— Можливо.
— Ти можеш поставити три будь-які питання. Я відповім на них. Але коли я демон, то не буду з тобою до кінця чесний. Ти маєш вгадати, на яке з трьох питань я відповів правду. Іде?
— Хм-м... а якщо вгадаю?
— Подарую тобі щось. На згадку.
Я примружилась, дивлячись на нього.
— Добре.
— Чим тобі подобається це місце?
— Серйозно? З усіх можливих питань ти задаєш мені саме це?
— Мені здається, це багато про тебе скаже.
Люцифер відвернувся, знову дивлячись кудись у далечінь.
— Тут я відчуваю свою нікчемність, здаюся собі маленькою вошкою порівняно з цими величезними горами, цією порожнечею. І все це без магії стоїть собі таке величне і мовчить про свою велич. І в порівнянні з пеклом тут так холодно... так страшенно холодно... Це місце – повна протилежність мені.
Він повернувся до мене.
— Ось чому мені подобається тут.
Я розгубилася і мовчки дивилася на нього. Тоді Люцифер наблизився до мене і прошепотів:
— Наступне питання, непризнана.
— Чому ти мене так не любиш?
— Не люблю?
— Задираєш постійно, висміюєш...
Він посміхнувся.
— Тому що я не люблю таких, як ти. Слабких дівчат, які випадково отримали крила і думають, що вони особливі.
Останнє слово він спеціально простягнув, наголошуючи на ньому.
— Ти ігноруєш усі правила, шукаєш пригоди на свою дупу... і заради чого? Я не люблю слабість. А ти суцільний її прояв.
Я стиснула кулаки і відвернулася.
— Ти спитала – я відповів.Приймай відповіді гідно.
— А ти не будь таким зарозумілим!
— Наступне питання.
— Що у тебе з Ості?
— Ості? Чому ти про неї запитала?
— Проста цікавість та спостережливість.
Його губи злегка здригнулися в посмішці.
— У нас з Ості нічого немає.
— А ти щось до неї відчуваєш?
— Це вже інше питання.
— Забудь тоді.
— Добре. І на яке питання я відповів чесно?
— Чим тобі подобається це місце.
— Правильно. Але це було просто.
Люцифер повільно посміхнувся.
— То ти готова до подарунка?
— Тепер не впевнена...
— Як хочеш.
Люцифер хотів підвестися, але я схвильовано замахала руками.
— Ні-ні, почекай. Давай подарунок.
Все сталося швидко, так що я не відразу зрозуміла, що він робить. Люцифер раптом опинився переді мною; я відчула запах його тіла, тепло, яке він випромінював. Вперше Люцифер виявився так близько до мене. Він торкнувся мого підборіддя, владно повернув себе і поцілував. Його гарячі губи вміло заволоділи моїми.
— Що ти...
— Замовкни-и-и...
Він сказав це тихо, майже ніжно мені в губи і знову продовжив цілувати. Повільно стежачи за моєю реакцією. Я несміливо обвила його шию руками, не заплющуючи очей, ніби питала дозволу. Люцифер одразу притис мене до себе ближче і збільшив натиск. Тепер це був вимогливий поцілунок, адже я дала йому згоду. Від його близькості по моєму тілу не перестаючи бігали мурашки і паморочилося в голові. Я не усвідомлювала раніше, як сильно мене тягнуло до нього. Мені його мало. Люцифер схопив мене за волосся і стиснув його на потилиці, мало не загарчав мені в губи. Я відчувала, як йому теж хочеться притиснутись до мене ближче, але він чомусь повільно відсторонився. Внизу живота занило, груди здавило від туги за його близькістю. Я ніби одним уколом у губи стала залежною від нього. Але він відсторонився, неминуче відсторонився, залишивши всередині лише порожнечу.
— Радий, що тобі сподобався мій подарунок.
Люцифер відсунувся від мене остаточно, вдавши, що для нього це нічого не означало.
— Що? Ти...
Я відвернулася, щоби не видати своїх емоцій. На горло собі наступлю, але не покажу йому... не покажу! Я знову глянула на нього, натягнувши посмішку.
— Я сподівалася, буде якась дрібничка. На згадку все-таки.
Гордо встала, обтрусила сніг.
— Нам час.
Над нашими головами закрутився вир. Ми летіли в тиші, але Люцій перервав її черговою порцією моралі.
— Більше не думай ходити до батька. Ти тільки мучиш його.
— І без тебе знаю.
— Так, я помітив. Тому непризнаним забороняють навідуватися до своїх рідних. Ви як привиди, які тільки по рані тупцюють.
— Ти шукаєш привід посваритися? Ах, стій! Як ти сказав? Як привиди?
— І що?
Усередині мене все похололо.
— Я згадала... О Боже!
— Та в чому річ?
— У день моєї смерті до нас заходив містер Дорінтон, наш сусід. Я була тоді одна... він був дивний, схвильований. Я так і не зрозуміла, що він хотів, бо до мене зайшла подруга і вона ніби злякала його.
—  Не може бути. Твій батько сказав, що сусід помер за тиждень до тебе.
— Ага.
Люцифер тяжко видихнув, переварюючи інформацію, а потім сказав, наче вирок виніс.
— Хтось із безсмертних набув вигляду твого сусіда. Вітаю, непризнана. Твоя смерть потрібна була комусь зверху...