Новий друг

Аді стояв трохи попереду мене, склавши руки за спиною і дивився в каламутне скло подекуди вкритого плющем гігантського вікна. Ми стояли у залі, де напевно колись проводили пишні бали. Та й саме вікно було не просте, а вітражне із різними цікавими орнаментами та малюнками. Шкода лише, що деякі фрагменти не вціліли. На підлозі був понищений віком паркет, а стеля була із цікавої ліпнини та й по всьому залі знаходилися величні колони. Напевно колись тут була неймовірна краса. Мені наші знайомі розказали, де можна знайти Аді, щоб його провідати. Бо останнім часом я все більше хвилювалася та думала про нього, як він та й відчувала, що йому потрібна моя підтримка.
— Я приходжу сюди щоразу, коли мені хочеться побути одному.
— Якщо хочеш, я піду...
— Ні! Ні... залишся. Колись тут влаштовували бали... тепер єдині гості це птахи.
— І ти.
— І я.
Він замовк і повисла гнітюча тиша.
— Як ви на землі справляєтеся зі скорботою? Люди так часто вмирають...
Я згадала змарніле обличчя тата і проковтнула грудку в горлі.
—  Ніяк. Потрібен час.
— Навіщо? Щоб збожеволіти?!
Він закрив обличчя однією рукою і відвернувся, приховуючи сльози. Я підійшла до нього зі спини та обняла. Якийсь час він тримав руку на обличчі, але незабаром опустив свої пальці  на мої сплетені біля його живота. Я уткнулася носом у його спину і відчула, який він напружений. Ми мовчали. Його подих трохи прискорився, став важким. Я не помітила, як теж почала частіше дихати. Потім Аді розвернувся, підхопив мене за талію, знову обернувся на сто вісімдесят градусів і притиснув до вікна.
— Ах!
Обличчя його було серйозним, навіть загрозливим, а подих дуже частим. Він притиснувся до мене зовсім близько, щоб я відчула його збудження.
— Аді... що ти робиш?
Він опустив голову і важко зітхнув. Потім різко відсторонився і в якомусь відчайдушному жесті запустив пальці у волосся.
— Я не знаю... не знаю! Вибач. Хотів відволіктися від...
Він ударив себе по грудях, уникаючи мого погляду.
— Все добре.
Я торкнулася його ліктя, змушуючи подивитися на мене.
— Все добре, Аді.
Він кивнув, махнув у бік виходу.
— Ходімо?
— Так.
Я пішла слідом за ним, відчуваючи, як його енергія, раніше слабка, трохи зміцніла. Він переживе... він сильний.
На вулиці ми розійшлися по різних сторонах. Я пішла на подвір'я школи, де помітила Марту та Фира.
— Тихіше, хлопчику... Тихіше!

Марта намагалася заспокоїти Фира, але той схвильовано смикав головою і все намагався вирватися і полетіти.
— Не будь таким шкідливим!
— Щось сталося?
Я думала йти далі, але Марта притримала мене за руку.
— Ох, якщо ти тут... не простежиш за ним, бо мені треба піти йому за ліками?
— Ем-м... добре.
— Ти диво! Заодно не могла б ти промити йому шию? Ось тут ганчірка та вода. Тільки будь обережна: він може роздратуватися і вкусити тебе.
І Марта втекла з усмішкою на обличчі, ніби її слова нічого не означали. 
Я безпорадно завмерла над відром із водою. Дракон смикнувся, зрозумівши, що Марта його відпустила і хотів злетіти. Я обняла його за шию і натиснула на нього, змушуючи залишитися на землі. Він агресивно фиркнув.
— Марта зараз прийде!
Я намочила ганчірку і обережно підійшла до Фира.
— У тебе вся шия у крові! Що сталося?
Щойно я торкнулася ганчіркою дракона, він здригнувся і загарчав.
— Р-р-р.
— Вибач...
Він підвів голову і подивився мені в очі якимсь усвідомленим поглядом. Фир ніби хотів щось сказати мені, але не міг. Він дивився так на мене деякий час, а потім слухняно опустив голову, щоб мені було легше змивати кров.
Повернулась захекана Марта, але побачивши, який Фир спокійний, здивовано зупинилася.
— Ти знайшла до нього якийсь підхід?
— Не знаю.  Що сталося з ним? У нього рана на шиї...
— Хто знає... казати він не вміє. Напевно, побився з кимось. Фир завжди з кимось б'ється. І звідки має стільки агресії?
Марта налила якийсь розчин між розсунутими лусочками. Рана задимилася і зашипіла. Було видно, що Фіру дуже боляче, але дракон лише мовчки стиснув очі та зуби. Його ікла були в крові, але незрозуміло, в чиїй: його чи суперника.
— Аліна, можливо, моя пропозиція здасться тобі дивною, проте... Зараз я не маю часу возитися з Фиром. Але якщо він не перестане робити дурниці, то його доведеться відправити зі школи. Для його ж добра буде краще, якщо він залишиться тут. Чи не могла б ти доглянути його?.. Фир стане твоїм другом та помічником, бо я в цьому впевнена. Що скажеш на цей рахунок?
Вона подивилася на мене з благанням, а Фир із настороженим інтересом. Я раптом зрозуміла, що мене завжди бентежило в ньому і це його очі, бо надто людські як для тварини. Щоразу, варто було йому глянути на мене, мені здавалося, що на мене дивиться людина і не просто дивиться, а  оцінює.
— Ти мені дуже допомогла б.
— Я із задоволенням.
— Ох, правда? Це чудово! Добре тоді. Біжи поки на іспит. А сьогодні я вже подбаю про Фира.
— Добре.
Напрочуд, у кабінеті нікого не було. Ні вчителів, ні непризнаних та їхніх кураторів. Тому, коли я почула голос десь у глибині приміщення, несвідомо здригнулася.
— Ти спізнилася.
— Усього на п'ять хвилин.
— Як бачиш, решті вистачило часу вже вирушити на завдання.
Люцифер вийшов із темряви зі складеними на грудях руками.
— Вибач, мене затримали. Я справді не хотіла спізнюватися.
— Начхати. Не я ж здаю.
Він пройшов повз мене і, різко відчинивши двері, вийшов у коридор.
— Перед завданням нам потрібно буде переодягтися.
— Знову перегони?
— Можна й так сказати... тільки в них немає переможців, а всі тільки програють.

Вир привів нас прямо до дверей весільного магазину.
— Моє екзаменаційне завдання буде на весіллі?
— Не зовсім. Спочатку приведи себе до ладу. Я теж підшукаю костюм.
Люцифер зник у чоловічому відділі. До мене відразу підійшла консультантка, яка допомогла підібрати вбрання. Ми обрали мені легке шифонове плаття зеленого кольору з легким квітковим узором довжини максі з розпіркою до коліна і з ніжним декольте. А ще підібрали на шию кольє та туфлі в тон плаття. Люцифер домовився і приїхала візажист, яка зробила макіяж в стилі Голівуд, а ще зробили гідну зачіску, а саме голлівудські локони. На мене із дзеркала дивилася справжня красуня.
Люцифер теж приодівся і був ще той сексуальний мужчина. Йому підібрали стильний чорний костюм із сірою сорочкою та класичними туфлями. 
Він зупинився, оглянув мене з ніг до голови і сказав.
— Ти знаєш, як підкреслити свої переваги.
Він задумався.
— Це добре. Якщо зможеш розвинути чарівність до максимуму, жоден смертний не встоїть перед твоїми чарами.
— Вважатиму це за комплімент.
Він міркував про це, як про якусь науку.
А за мить Люцифер, як справжній джентельмен дістав із кишені гаманець та карткою оплатив наші покупки. І ми вийшли із салона.
— То яке у нас завдання?
— За кілька годин відбудеться весілля одного бізнесмена та доньки посла. Цей шлюб вплине на багато доль, подібно до ефекту метелика.
Люцифер недбало махнув рукою.
— І так далі, тощо... тобі потрібні всі подробиці?
— Скажи хоча б, що я маю зробити?
— Я повинен зірвати весілля, а ти зробити так, щоб воно все одно відбулося.
Люцифер замовк і опустив очі на мої руки: від нервів я несвідомо почала заламувати пальці.
— Не варто так нервувати. Ти впораєшся.
Впораюся, якщо ти мене не завалиш...