Банкет

Банкет проходить у вишуканій залі, де стояв  великий стіл на якому були розставлені різні смачні та вишукані страви.
Мало хто з одного боку дозволяв собі спілкуватися із супротивниками. Навіть Аді з Семі чомусь не розмовляли.
— Що між вами сталося, Аді?
Він глянув на Семі, зустрівши його погляд, і вони обоє демонстративно відвернулися.
— Семі захищає своїх, а я захищаю своїх. Все-таки янголи не можуть дружити з демонами. Ви завжди будете негласно на різних сторонах. А найкращі друзі мають бути на одній.
Аді сів в крісло. Мені довелося пройти трохи далі до непризнаних. Вони сиділи в самому кінці, наче непрохані гості, яким похапцем знайшли місце. Я сіла поряд з Денисом.
— Ти голодна?
— Трохи.
— Дозволь мені по тебе сьогодні подбати за столом.
Денис взяв мою тарілку.
— Що хочеш?
Я обрала запеченого повітряного змія. Це місцевий делікатес.
Деякий час усі їли: спортивні ігри добре розігрівають апетит. Я ще раз оглянула довгий стіл і зловила на собі погляд Даниїла. Він не почув би, що я говорю, тому я чітко прошепотіла губами привітання.
— Ти молодець.
Несподівано для мене Даниїл відсунув стілець і підвівся з-за столу. Якась дівчина — я тільки зараз звернула на неї належну увагу, торкнулася руки янгола.
— Ти куди?
— Я зараз прийду, Ліло.
Він чи то дружньо, чи інтимно торкнувся її спини.
— Добре.
Хто вона? Ця блондинка в ніжному білому платті і з таким милим личком. Справжнє янголятко.
Даниїл обійшов стіл і підійшов до мене. Багато хто дивився на нас, здивований вчинком Даниїла. Він, у свою чергу, не звертаючи ні на кого уваги, спокійно сів поруч зі мною.
— Ти не перестаєш мене дивувати, Алін. Помітив, що ти любителька порушувати правила. Перша непризнана, яка бере участь у чемпіонаті з Крилоборства.
— Яка вибула в перші десять хвилин.
— Це не має значення. Головне, що ти виявила характер.
Даниїл замовк, ніби не знаходив слів чи не наважувався заговорити. Він дивився мені у вічі і посміхався, вганяючи цим у фарбу. Спостерігав за мною надто явно, на межі безсоромності. Помітивши, що я трохи розгубилася, він засміявся і простяг руку. Я трохи зволікала, але простягла у відповідь. Даниїл стиснув мою руку, а потім сплів наші пальці. Все це було під столом, тож ніхто не міг цього помітити. І все-таки моє серце так сильно стукало, що я чула лише його.
З-за столу підвівся вже знайомий мені ангел.
— Як щодо того, щоб випити за чемпіонів? За нашого лідера? Даниїлу, УРА! — закричав Астр.
Всі інші ангели тричі прокричали "Ура!".
— Ура! — я вирішила підтримати янголів
Хтось із непризнаних підтримав тост, демони ж зберігали тишу. Астр повернувся до них з келихом у руках.
— Ви нас не привітаєте? Як шкода... Янголи, на відміну від вас, більш виховані.
— Закрий рота! Ян-го-ли... — Ості передражнила Астра .
— Чи ти вже задовольнила свою сучу сутність?
Ості схопилася, стиснувши кулаки до тремтіння.
— Ти..! — закричала Ості у відповідь.
Аді став слідом, намагаючись заспокоїти Ості.
— Ви нас провокуєте!
— А хто перший почав? Ми втомилися терпіти ваші витівки! — заговорив янгол на якого раніше напали.
Люцифер, що непомітно увійшов, раптом подав голос. Він стояв, спершись на одвірок, але, заговоривши, випростався і зробив крок уперед.
— Янголи завжди були зарозумілі.
— Не підливай олії у вогонь, Люцифере. — заговорив Даниїл.
— Хіба я не правий? Ви вважаєте себе головними. Рай завжди принижував пекло. Навіть школа янголів та демонів знаходиться у хмарах. Де справедливість? Демонам майже півжиття доводиться проводити не на своїй території.
Вони охоче підтримали свого лідера. Янголи у відповідь теж не мовчали.
— Потрібно провчити цих вискочок! — закричала Ості.
— І що ви зробите? Знову поб'єте?! — заговорив янгол.
— Чи, може, вб'єте? — запитав Астр.
— Так! Смерть непризнаної, часом не ваших рук справа? — сказав хтось із янголів.
— Що ти несеш, виродку?! — закричав Люцифер.
Коли всі почали перекрикувати один одного і не чути, у хід пішла їжа та кулаки. Люцифер, як справжній диявол, відійшов убік, спостерігаючи за цирком збоку.  На крики миттю прибігли вчителі. Марта завмерла у дверях, затуливши рот рукою.
—Який жах!
— Що ви собі дозволяєте?
Макар стукнув по стіні і дивна вібрація пройшла по всіх стінах. Затряслася підлога і лопнули декілька келихів.
— Відтепер більше жодних свят та відпочинку! Будете орати на благо суспільства та рівноваги! По кімнатах! — закричав Макар.
Усі слухняно почали виходити в коридор. Один Люцифер завмер, втупивши в стіну порожній погляд.
— Тобі потрібне особливе запрошення? — запитав Макар.
— Хтось надсилає мені видіння. Це через них я програв чемпіонат.
— Видіння? — перепитала Адель.
— Потрібно вміти визнавати свою поразку, Люцифере. — сказав Макар.
— Я програв, бо осліп від видіння! Це Мальбонте мені їх посилає? Скажіть правду!
— Що за нісенітниця...
— Я теж вважаю, що Мальбонт зовсім не вигадка! Що ви від нас приховуєте?  — запитала Адель.
— Ви не можете вічно заплющувати очі на дива, що відбуваються. Мальбонт ніби грає з нами! Він хоче, щоб ми знали, що він наближається.— сказала я.
— Аліна, перестань. — заговорила Марта.
Своїми словами я, схоже, налякала Марту. 
— Продовжуйте залишатися сліпими. Тільки не потрібно виколювати очі іншим. — сказав Люцифер та вийшов у коридор.
Що, якщо він бачив те саме, що і я? Тільки що це означає?
Ми йшли  з Адель до нашої кімнати, як з-за рогу вийшов Денис. Зіткнувшись із ним, я втратила рівновагу і мало не впала, але він встиг схопити мене за руку.
— Ах!
— Вибач.
— Ти чого гуляєш? — запитала Адель.
— Якщо чесно, я вас шукав... тебе. — він глянув на мене та продовжив свою розмову. — Хотів запропонувати прогулятись. Раніше перед сном ми з Лорою гуляли, а зараз...
Він зам'явся, його голос трохи здригнувся.
— Одному гуляти не хочеться.
— Гаразд... Я не проти прогулятися.
— О, це без мене тоді. Мені неприємності не потрібні.
Адель пішла далі коридором і не обертаючись, кинула наостанок.
—  Пізно не приходь.
— Куди підемо?
— Пропоную посидіти на даху.
— Як хочеш.
Повітря було прохолодне і свіже. Небо було чисте, а у дворику внизу  ніхто не гуляв. Ми були самі. Денис дивився кудись попереду себе, задумливо колупаючи черепицю.
— Знаєш, Лора померла, а всім ніби начхати. Якби вбили янгола чи демона, то впевнений що підняли б більший переполох.
— А які у тебе були стосунки з Лорою?
Денис  трохи помовчав, лише активніше став колупати черепицю, і повільно, майже втомлено видихнув.
— Твоя мовчанка вже багато про що мені сказала.
— Непризнаним не можна бути з янголом чи демоном. Лора вмерла... я вмер. Ми знайшли одне в одному підтримку. Але то був просто секс.
—А вона знала про це?
— Знала, але згодом почала забувати. Ти знаєш, вона тебе не любила...
— Я здогадувалася.
Літаючі скелі ліниво пропливали недалеко від нас. Ми з Денисом мовчки спостерігали за ними, а потім непомітно для нас самих розмовляли. І розмова ця безконтрольно, не припиняючи, лилася, перетікаючи з однієї теми на іншу. Пропала напруга. Ми з ним говорили, як старі друзі.
— Ось і неправда! — відповів  Денис на мої слова.
— Правда! Ти так жахливо, безсоромно вирячився на мене в день нашого знайомства!
Денис засміявся, завмер, дозволяючи посмішці повільно сповзати з його обличчя. Погляд його ставав дедалі важкішим. Він трохи присунувся та потягнувся до моїх губ. Денис поцілував мене ніжно, зовсім слабко і, відчувши, що я відповідаю йому, розкріпачився. Він посилив натиск, обійняв мене за талію і присунув до себе ближче.Поцілунок все розгорявся і розгорявся, доки дихання наше остаточно не збилося. Знайшовши  сміливість Денис опустив руки нижче.
— Не зараз...
Він відразу повернув руки на мою талію.
— Вибач.
— Все нормально, просто... не зараз, не тут.
— Вибач... втратив голову.
Він ще раз поцілував мене, підвівся і простяг руку.
— Ходімо?
Він допоміг мені підвестися і ми спустилися вниз. 
— Сподіваюся, ми не потрапимо на очі Феніціо. Він нас уб'є за те, що ми гуляємо одні в таку годину.
— Згодом звикнеш до його манери спілкування і вже він не здаватиметься таким страшним.
Я завмерла.
— Ти чуєш?
— Що?
Спочатку віддалено-приглушений вереск пролунав знову, але  цього разу голосніше. Ми злякано глянули один на одного і кинулися на звук.
У дворику зібрався натовп. Я не хотіла підходити ближче. Болюче передчуття скувало все тіло. Мені чомусь хотілося розплакатися, хоча я не знала, що ж там сталося. Раптом пролунав голос Аді, що зривається.
— Розступіться! Геть!
Він відштовхнув і нас з Денисом, пробираючись у перші ряди натовпу.
— Семі! НІ! НІ!!
— Семі? Дайте пройти.
Янголи та демони розступилися переді мною, відкриваючи моїм очам страшну сцену. Семі лежав на землі. Очі його були заплющені, наче він спав. Білі крила просочилися кров'ю. Аді впав перед ним на коліна і заридав так сильно, що плач час від часу переходив у кашель, що душив його.
— Семі... о,  Семі...
Одна непрохана сльоза скотилася по моїй щоці.
О ні...