Нові крила

З лабіринту вискочив янгол Феніціо. Він хотів вийти на подвір'я, але помітив мене і зупинився.
— Що ти тут робиш?
Замість пояснень я лише відкривала і затуляла рота, вказуючи на тіло Лори. Феніціо підійшов до мене, напружено й повільно, і глянув у той бік, куди я вказувала пальцем. Деякий час розглядав Лору, не реагуючи, потім коротко, але суворо сказав.
— Ти не бачила, хто це зробив?
— Ні...
Він втомлено видихнув і глянув на мене.
— Ти тремтиш. Але тебе не повинна лякати смерть.
— Я не так багато трупів бачила.
— Ще надивишся за своє безсмертя.
Він поклав мені руку на плече і стиснув його, мабуть, намагаючись мене заспокоїти.
— Ти чіпала тут щось?
— Ні.
— Добре. Іди поки що до себе. З рештою я сам розберуся. І нікому не говори про те, що бачила, добре?
Я кивнула. Він знову стиснув моє плече і видавив щось подібне до посмішки. Я слухняно вийшла з саду, відчуваючи на собі тяжкий погляд.
Через півгодини вчителі та їхні помічники почали вриватися у кожну кімнату намагаючись щось знайти.
Адель боса стояла на ліжку і гнівно стежила за діями Макара. Демон відкривав шафки і жбурляв весь вміст прямо на підлогу. Промацував стіни, заглядав за шафи.
— Може, перевірите і мою спідню білизну? — гнівно запитала Адель.
Вона не стримувала і не приховувала свого роздратування.
— Перевірю, якщо буде потрібно.
Після обшуку кімнати Геральд підійшов до мене, трохи грубо схопив мене за руки і почав розглядати мої долоні.
Лору вбили... звичайно ж, вони розслідуватимуть цю справу. А я знайшла її...
—  Якщо ви матимете якісь питання, то я з радістю на них відповім.
— Відповідати не потрібно.
Макар обхопив мою голову, примушуючи глянути у вічі. Він довго дивився на мене, і я бачила у відображенні його зіниць те, що він бачив у моїх.
— Добре. Мені все ясно. Дякую за довіру, Алін. За годину всі мають зібратися у залі.
— Навіщо? — запитала Адель.
— Директор хоче подати оголошення.
— Серафим Кроулі? — перепитала Адель.
— Так.
Він відповів різко і навіть грубо, ніби відсікаючи подальші розпитування, а потім вийшов, давши комусь знак, що з цією кімнатою закінчив.
— Адель, що відбувається?
Адель впала на ліжко і захитала головою.
— Серафим Кроулі ніколи раніше не з'являвся. Я всього два рази у своєму житті бачила ангела такого рівня. Це все через смерть Лори. Шепфа, це так страшно.
Вона ще довго щось неспокійно шепотіла собі під ніс, доки не настав час йти до спільної зали.
Янголи, демони та непризнані стояли перед величезною статуєю янгола піднявши голови. Їхні погляди були спрямовані на Серафима, що стоїть перед ними. Він поважно оглядав усіх присутніх і погладжував морського дракона, що слухняно сидів поруч. Йому на вигляд 60-70 людських років, одягнутий в білий строгий костюм з срібними вишивками, його крила величні та білосніжні і увесь його вигляд говорив, що він Серафим. За мить він заговорив строгим голосом.
— Ми зібралися тут з нагоди страшної, трагічної втрати. Юна душа покинула цей світ і пішла у небуття, звідки не повернутись. Тільки безсмертний може вбити безсмертного, але хто зробив цей  вчинок?!
Директор зачекав, поки шквал емоцій стихне, і продовжив...
— Однак я зібрав вас тут, щоб повідомити щось страшніше. Непризнану Лору вбили осколком. Ми вивчили його і дійшли до висновку, що він належить дзеркалу Небуття.
Всі разом заговорили, замахали крилами, хтось почав сперечатися з піною біля рота і мало не битися.
— Не може бути. — заговорила Ості.
— Виключено! — заговорив Люцифер.
— За легендою Дзеркало Небуття було втрачено. — сказала Адель.
— Це означає... — сказав Семі, але його перебив Даниїл.
— Це означає, якщо Мальбонте дійсно існує, його зможуть звільнити. Правильно?
Всі замовкли, очікуючи, що скаже Серафим.
— За пропаганду легенди ви можете створити собі  проблеми, сину мій. Але це дзеркало і справді небезпечне. Воно відкриває шлях туди, куди не можна ступати. Знімає замки з дверей, що мають бути зачинені. І показує темні сторони душі, здатні звести з розуму.
Ось чому обшукували кімнати... шукали інші уламки?
— До того ж із в'язниці Сатани втік один із ув'язнених. Ми вважаємо, що вбивство Лори може бути його рук справою.
Усі знову заговорили, злякано дивлячись один на одного.
— Маячня! Ніхто раніше не вибирався з в'язниці мого батька! Це неможливо!
— Ти вважаєш, що я брешу?
Ості схопила Люцифера за руку.
— Це Серафим, Люці. Мовчи!
— Я не благоговію перед тобою, як усі ці барани і не ковтаю всю ту брехню, що ти несеш. Де докази, Кроулі?
— Твій батько облажався, Люцифере. Час тримати язик за зубами, доки він не відновить свою репутацію. Помилка дітей могутніх вважати, що вони такі самі, як їхні батьки.
Люцифер стояв за кілька метрів від мене, але я побачила, як заходили жовна на його гострих вилицях.
— Поки в'язня не буде знайдено, ми закликаємо вас бути обережними. Не виходьте на вулицю поодинці, уважно стежте за енергією оточуючих.
Хтось із янголів підійшов до директора і зашепотів щось на вухо, а потім пішов.
— Мені сказали, що у вас зараз завдання на землі. Більше не смію вас затримувати.
Усі почали розходитися, але я завмерла, вдивляючись в обличчя директора, бо він може знати мою маму, тому я наважилася з ним заговорити. Я почала пробиратися вперед навперейми учням, що йшли. Серафим гладив свого дракона, мабуть, готуючи його до польоту.
— Що таке?
— Вибачте...
— В чому справа?
Його голос пролунав трохи холодно і зарозуміло, зовсім не так, як звучав під час загальної зустрічі.
— Мене звати...
— Я знаю хто ти.
— О...
— Ти хочеш дізнатися про свою матір.
Він не питав, а стверджував.
— Так.
— Ти смілива дівчинка, коли підійшла до мене. Або нахабна...
Він оглянув мене, ніби намагався зрозуміти до якого типу я належу. Мабуть, я здавалася занадто збентеженою для зухвалої дівчини, тому що в наступну секунду він сказав.
— Якщо ти хоча б наполовину така ж талановита і смілива, як твоя мати, то ти досягнеш потрібних успіхів і побачиш її за обов'язком служби. Боюся, що це єдиний спосіб побачитися з нею.
Дракон махнув головою і директор знову погладив його.
— Зараз у тебе своїх турбот та тривог достатньо. Не забивай голову думками про неї. А тепер прошу мене вибачити.
Він стрибнув на дракона.
— Ви полетите на ньому?
— Янголи та демони хворіють рідко, але й ми підвладні хворобам. Багато століть тому я захворів і з того часу мої крила надто слабкі. 
Директор знову погладив свого друга.
— Він мене рятує від довгих і болісних польотів.
Директор простяг руку і стиснув моє плече.
— Будь обережна, дитино. Ши-і-Ірф!
Серафим подав знак і дракон відразу злетів до самої стелі, а потім майстерно пролетівши повз всі перешкоди, вилетів через прохід, на волю.
Після цього я пішла до класу, де вже була  Марта. Вона роздавала всім завдання і незабаром звернулася до мене.
— Аліна, цього разу ти працюватимеш у команді з Мімі, Діно, Семі та Аді. Усі непризнані повинні подивитися, як із завданнями справляються демони та янголи від народження. Вони досвідченіші, завдання у них складніші, оскільки їх навчають цьому чи не з пелюшок. Не проти?
— Ні, зовсім ні.
— І ще я згадала дещо.
Її погляд зупинився на моїх крилах.