Урок в пеклі

Я спала міцно, тому зранку  Адель було важко мене розбудити.
— Ну Аліна скільки вже можна спати. Пора збиратися.
Вона вже стояла повністю одягнута і готова виходити. То тільки я тут така сонька? Вона була одягнута сьогодні в чорне облягаюче плаття до колін із глибоким декольте та взута у чорні ботфорди. Вона як завжди справжня спокуслива дияволиця.  І мені захотілося  сьогодні також одягнути плаття, але на відміну від Адель не чорне, а бежеве вільного крою до колін та взула балетки.
— Нарешті! — трохи голосніше сказала Адель. 
І ми вийшли в коридор, де нас вже чекав Денис.
— Як вам спалося дівчата після вчорашнього?
— Та добре, а Аліна так міцно спала, що я її ледве розбудила.— відповіла Адель.
Ми мовчки дійшли до основного хола, де вже біля стіни стовпилися янголи та демони.
— Що там? — поцікавилася Адель.
Адель схопила мене за руку і потягла за собою. Декілька ударів у ребра янголам, що нам заважали і нам вдалося протиснутися.

Кілька секунд я намагалася переварити побачене. Червоною фарбою на всю стіну було написано чиєсь ім'я. Я не встигла розібрати, що саме там написали, але Адель відразу ж зрозуміла і була явно цим схвильована.
— Що там написано? — поцікавилася я в неї.
— Дурниці. Хтось намагається нас налякати.
Адель стиснула моє зап'ястя і тут же повела до кабінету. Денис мовчки пішов за нами.
Макар стояв спиною до нас і дивився у вікно, напружено дивлячись у небі. Не повертаючись, демон зрозумів, хто зайшов до кабінету.
—  Тепер, коли всі в зборі, я хотів би подати оголошення.
— Денис! — покликала  Лора.
Лора поплескала поряд із собою і мило посміхнулася. Ми сіли поряд із нею.
— Макар сьогодні не в дусі. — пошепки  сказала Лора.
— Як ви всі знаєте, вчора стався інцидент. По школі вже поповзли чутки про апокаліпсис і... Мальбонта. — заговорив до всіх Макар.
Всі разом зашепотілися і шепіт швидко перейшов у неконтрольований гомін. Макар обернувся, розкрив і склав крила різким, нервовим рухом.
— Тиша!— закричав до класу.
Коли всі замовчали, то він продовжив говорити.
— Сьогодні ми спустимося на факультет демонів. Оскільки ми маємо урок міфології, то я розповім вам про те про що ви шепочетесь. І ви зрозумієте, що це лише міф і не варто розводити паніку.
— А що тут роблять янголи? — запитала Ості.
— Янголи полетять із нами. — відповів Макар.
— Навіщо? Нам не місце в пеклі. — сказав Даниїл.
Почувши голос Даниїла, я обернулася. Ми зустрілися поглядами, але він відразу глянув на Макара.
— Ми полетимо на факультет пекла. Це така сама нейтральна територія, як і школа в якій ми зараз перебуваємо. І я вже пояснив навіщо.
Хтось торкнувся мого плеча.
— Гей, непризнана. — заговорив до мене Семі.
— Привіт, Семі.
— Ти колись була внизу?
— Ні.
Очі янгола блиснули, і вони з Аді переглянулися.
— Це буде забавно. — сказав Аді.
— Про що ви?
— Аліна, тобі не цікаво? — запитав мене Макар.
— Вибачте!
Я відразу відвернулась від хлопців та опустила голову.
— Яка хороша дівчинка.— заговорив пошепки Аді.
— Перестань. — сказав Семі.
— Ну що? Я хочу, щоб вона була злюкою. — ображено відповів Аді.
Я мовчала і слухняно слухала вчителя. 
— Де портал, ви всі знаєте. Зустрінемось біля входу на факультет.
Макар ще раз  поглянув у вікно і вийшов з кабінету.
— Зустрінемось там. — сказала Адель.
 Швидко зібрала речі та вискочила слідом.
— Ох, так не люблю туди спускатися! — невдоволено крикнула Лора.
— Лора, дитинко, заткнися. — зухвало заговорив Аді.
— Ох! Денис, скажи йому. — ображено сказала Лора.
— Аді... — став на її захист Денис.
Демон сплеснув руками і засміявся.
— Вона мене просто дратує. Що можу вдіяти?
— Вибачитись, наприклад. — запропонував йому Денис.
— Вибач, Лора. Демони — вони, знаєш, такі... злі та чесні.

Аді з Семі попрямували до виходу.

— Ідеш, Аліна? — запитав мене Семі.
Я обернулася до Дениса.
— Буде краще, коли Аліна полетить зі мною.— сказав Денис.
Аді та Семі підійшли до мене і кожен із них узяв мене під руку.
— Не бійся. — сказав Аді.
— Ми не дамо її образити. — сказав Семі.
Вони вивели мене з класу, а потім зі школи. Ми спустилися сходами і пішли вздовж скелястого каміння.
— Як мене дратують ці непризнані! — злосно сказав Семі.
— Не варто звертати на них увагу. Це ж прості люди. Що взяти з них? — сказав Аді.
— Взагалі я все чую. — ображено сказала я.
— А точно. Постійно забуваю, що ти теж непризнана. — сказав Семі.
— Тільки ти незвичайна непризнана. Твоя мама...
— Я знаю, хто моя мати. Не треба мені постійно про неї нагадувати. Я не бачила її з 6 класу  і навіть після  смерті мені не дають можливості побачити її! — злосно сказала я.
— Але ж вона Серафим! Ти уявляєш, яка це честь? Гордість? — запитав  Семі.
— Який у цьому смисл...
Ми підійшли до краю. З моїх губ мимоволі зірвалася лайка. Бо переді мною постало не просто провалля між скелями , а справжній вхід у пекло. Бо ми неначе стоїмо на розпеченому вулкані, який зараз вибухне. А в низу зосередилося його джерело, а точніше лава. І як я сюди маю стрибнути?

Аді та Семі розреготалися і дали один одному п'ять, не перестаючи хихикати.
— Ми ж казали, що буде цікаво. — сказав Семі.
— Ми стрибатимемо... туди? — схвильовано запитала я.
— А як же! — чомусь радісно вигукнув Аді.
— Ну що хто перший? — поцікавився Семі.
Як би мені не було страшно, але цього хлопцям я ніколи не покажу, тому вирішила стрибнути першою.
— Спочатку я.
Аді та Семі подивилися один на одного. Їхні обличчя висловлювали подив і деяке захоплення.
— Люблю сміливих дівчат. — промовив Аді.
— Може саме тому ми й забуваємо, що ти лише людина.— доповнив Семі.
— Головне, не бійся. Впевнений, ти впораєшся. — підтримав мене Аді.
Я зробила крок уперед. Одна нога зірвалася з краю і зависла над пусткою. Я здригнулася, відскочила, спробувала вгамувати тремтіння. Потрібно заспокоїтися. Вдруге мені не померти. Щоб хоч якось упоратися з хвилюванням, то  я заплющила очі. Зараз або ніколи! Розбіглася і стрибнула.
— А-а-а! — крикнула та розкрила крила.
Падіння миттєво сповільнилося, а в ніс ударив запах пір'я. Обличчя горіло від жару, що виходив із тріщини в землі. Виглядало так, ніби я добровільно летіла згоріти живцем. Діра наближалася. Скелі були ребристі, подекуди гострі. Я пірнула головою вниз і притиснула крила до тіла, щоб не поранитися. Швидкість збільшилася, але я намагалася не думати про це: паніка могла мені перешкодити. Стіни горіли і ніби плавились. Вугілля від пориву вітру, що я створювала своїм падінням, відскакували і пропалювали то пір'я, то одяг. Нарешті щілина перетворилася на величезний холодний і порожній простір. Я пролетіла ще трохи і нарешті побачила потужні двері. Приземлення було важким. Я обдерла собі коліна та руки. Пару хвилин приходила до тями, поки хтось не допоміг підвестися.
— Начебто не кричиш від болю. Значить, нічого не зламала. — ствердно сказав Аді.
— Дякую за піклування. — ображено промовила я.
Біля входу вже юрмилися учні на чолі яких стояв грізний Макар.
— Слідуйте за мною і не відставайте.
Гігантські дерев'яні  ворота із черепом з рогами з гулом відчинилися і почали повільно відчинятися. Макар провів нас вузькими холодними коридорами, а потім — сходами без поручнів і в результаті привів до бібліотеки. Від сотні стелажів, що йшли на десятки метрів нагору, закрутилася голова.
— Це головна бібліотека пекла. Тут є перші книги створені в нашому світі.
Макар пройшовся вздовж ряду з книгами, торкаючись кожного корінця та уважно читаючи назви. Його рука різко завмерла, коли знайшов те що шукав. Витяг книгу, розгорнув її і перегорнув до потрібної сторінки та заговорив до класу.
— Що ж, ми зібралися тут, щоб більше дізнатися про Мальбонта, правда? Багато хто описує його як чудовисько з величезними рогами, копитами та маленькими ангельськими крилами. Погляд у нього може здатися добрим, але насправді він приховує в собі непомірну злість. Демон Вінчесто написав про нього кілька нотаток і навів зразкове зображення.
Макар повернув до нас книгу, щоб ми могли подивитись. На малюнку Мальбонте був зображений як створіння із тонким довгим хвостом в якого кінець був у вигляді списа. Саме тіло було спортивної форми, обличчя було схоже на людське, а на голові  знаходилися два масивних  рога. А ззаду спини знаходилися два величезних крила. Це створіння явно милим не виглядало. Після того, як ми уважно розгледіли малюнок Мальбонта Макар продовжив говорити.
—  Отже, Мальбонт.  Хто він і звідки взявся? Усі ви знаєте про головну заборону. Янголу не можна бути разом з демоном і навпаки. Пройшло багато часу, перш ніж скінчилася війна між двома сторонами. Янголи і демони почали спілкуватися вже, і те, що сталося пізніше було неминучим. Тільки ніхто не знав, чим це обернеться. У янгола і демона народилася дитина, але ця дитина відрізнялася від інших. День його народження був немов проклятий. З неба посипалися мертві чайки. Адже такі ходять чутки? І ім'я йому дали незвичайне: Мальбонте, що перекладається як "добре зло". Дві іпостасі в одній суті. Сила, що в ньому була, могла знищити світи. Ще в ранньому віці він був одержимий ідеєю війни між пеклом. Йому здавалося, що пекло незаслужено вважають другосортним, адже він має бути на чолі правління.
Чим дальше говорив Макар , то голосніше шепотіли учні. Невдовзі його почали перебивати.
— Я чула, що він убив своїх батьків і половину янголів прямо на Різдво як подарунок Шепфі. — сказала Ості.
— А мені казали, він загубився в лабіринті саду Адама та Єви і настільки збожеволів, що перестав розуміти, де реальність, а де вигадка. —сказала Лора.
— І навіть Шепфі довелося втрутитися. Я чув, що він убив Мальбонте! — сказав Семі.
Мені чомусь  так стало жалко цього Мальбонте.
— Але Мальбонт не винний, що народився таким. Він не заслуговує на смерть.
— Я б подивилася, що б ти сказала , коли схопив він тебе за горло. — сказала Ості.
— Він не просив народжуватися таким.
— Позиція всіх неповноцінних. Не дивно, чому ти його виправдовуєш .
Демони почали сміятися з моєї наївності.
— Аліна права. Шепфа не міг  вбити своє створіння. — стала на мій захист Лора.
— Але ж комусь треба було це зробити? — запитав Аді.
— Його могли закрити у в'язниці. Це було б більш гуманно.
— Яка в'язниця, Аліна? Ти чула вчителя? Він міг знищувати світи! — здивовано скрикнув Аді.
— Я думаю, у Шепфи вистачило твердості і сил ув'язнити Мальбонте в таку в'язницю з якої ніколи не вибратися.
Семі тепло посміхнувся та заговорив до мене пошепки.
— Молодець.