Урок історії

Забігла  в кімнату і оглянулася, щоб переконатися, що сама і зразу дістала згорнутий папір із кишені. Але, на жаль, мої очікування не виправдилися, бо на ньому було вказано тільки адрес за те тепер знаю, де розслідують моє вбивство. До наступної лекції  час ще є тому вирішила сходити в душ і переодягнутися. Як добре, що мені виділили цілий гардероб в якому красиві та стильні  брендові речі. Після душу  вирішила одягнути білу мережевну кофту та облягаючі джінси та вийшла прогулятися на задній двір школи, а за мить була настільки поглиблена своїми думками, що не помітила, як я на подвір'ї опинилася не сама.

— Вивчаєш місцевість? — заговорив до мене Даниїл, а я від не очікування аж злякалася.— Я не хотів тебе налякати.

— Що ти тут робиш? — злякавшись своєї реакції я задала питання різкіше ніж хотіла.

— Гуляю.

— Один?

— Я завжди один.

— У тебе, що нема друзів?

— Ні.

— А чому так?

Він здивовано мене оглянув і тоді розсміявся.

— На секунду я забув, що ти всього лише людина.

Це прозвучало досить образливо і мені не сподобалося.

— Всього лише людина? — гнівно його запитала.

— Не хотів тебе ображати.

— Не хотів злякати, не хотів ображати... Щось ти погано справляєшся.

Він уважно мене розглядав і посміхнувся мені та мило мене запитав, як в нічому не було.

— І як тобі у нас в  школі? Подобається?

— Так.

— Краще ніж на землі?

— Ні.

— Чому?

— Там моя сім'я і все моє життя.

Посмішка з обличчя Даниїла зникла.

— Я навпаки хотів би від усього цього втекти. Шкода лише, що янголам не місце на землі.

Я оглянулася навкруги і помітила сад-лабіринт.

— Я бачила його, як пролітала над ним з Фиром. Цей лабіринт такий великий.

— Його називають садом Адама і Єви, але краще тобі туди не заходити.

— Чому?

— Кажуть, що хто б туди не зайшов він стає заручником своїх страхів та бажань. Цей лабіринт не відпускає нікого, а в кінцевому результаті божеволіють та помирають.

— Звучить, як дитяча легенда.

— Якби це не звучало, але туди так і ніхто не заходив. Принаймні за все моє життя я не знаю такого випадку.

— А скільки тобі років?

— Не знаю, бо ми не святкуємо дні народження, як ви. Та й час тут йде інакше ніж на землі.

На подвір'я зайшли демони, які про щось жваво сперечалися. Серед них я помітила Адель та  помахала їй. Вона мені посміхнулася і махнула у відповідь.

— Ти чого носишся з непризнаними?— грубо сказала якась дияволиця, яку вперше бачила.

Вона з червоними ріжками на голові з розпущеним волосся в облягаючому комбінезоні з пишними формами та  з яскравими губами. Ну одразу помітно, що ще та стерва.

— Не твої справи, Ості.

— Невже?

Вона замітила Даниїла і потягнула за рукав чоловіка, який стояв біля неї.

Він справжній диявол-спокусник у всьому чорному, а під сорочки виглядає спокусливе тату, яке простягається аж до шиї. Сорочка облягла його ідеальне тіло. Коротка стрижка, легка неголеність, червоні очі і такі самі шикарні крила червоного кольору. 

— Диви хто тут.  — заговорила до нього Ості.

Він повільно обернувся і мовчазно оглянув спочатку Даниїла, а потім мене, а потім знову подивився на нього і легкою хотьбою  підійшов до нас.

— Даниїл.

— Чого тобі, Люцифере?

— Передай своєму татусеві, щоб тримався від мене подалі.

— Це ваші справи. Я тут ні до чого.

— Ну так я і повірив. Шавка перша ж дізнається про команди господаря.

Даниїл взяв Люцифера за сорочку і потягнув на себе, але той тільки розсміявся. 

— Хто б казав!

— Не порівнюй нас. Мій батько — Сатана, а не шкільний вчитель.

До демона підійшла Ості і зверхньо мене оглянула.

— Не розумію, чого цих убогих допускають до школи. Ви тільки подивіться на неї!

І при цьому глузливо  підняла кінчики мого волосся.

— Якщо ти думаєш, що я піддамся на твої провокації, то ти помиляєшся.

— Та мені плювати, що ти будеш робити.

Люцифер вже вдруге подивився на мене так само рівнодушно, але  в його погляді неначе загорілася іскра, а можливо це мені здалося.

Він витягнув руку чим зупинив розмову Ості і сам продовжив звертаючись до Даниїла.

— Не думаю, що Феніціо одобрить твоє спілкування з цією. Чи ти просто хочеш повторити його долю?

Ця фраза отримала очікувану ним реакцію. Бо Даниїл неначе отримав удар. Я бачила, що йому важко себе стримувати і ще мить і він би на нього накинувся, тому пошепки до нього заговорила.

— Не потрібно.

І за мить все обміркувавши він мені відповів.

— Так, ти права.

Він випрямився і переможно посміхнувся.

На подвір'я вийшла Марта і зразу помітила суперечку між хлопцями.

— Хлопці, у вас далі суперечка?

А тоді вона оглянула усіх навкруг і помітила мене та злегка нахмурилася.

— Аліна Кароль, у непризнаних зараз зі мною урок. Ти не ідеш?

— Іду.

— Тоді прошу. — вона показала в сторону класа.

Даниїл дивно подився на мене.

— Ти — Кароль?

— Так, а що таке?

Ості розсміявся.

— А часом не та Кароль, яка...— але Ості перебила Марта.

— Я вами, хлопці,  незадоволена. Якщо ви найкращі, то маєте бути найкращими усьому і в поведінці в тому числі.

Після цих слів вона мене дбайливо взяла за руку неначе мама  повела дитину в клас.

— Будь обережна з цими двома, Алін. І не варто стояти між ними, бо їхня ненависть може тебе знищити.

— Я не...

— О! Кабінет, прошу заходь.

Як ми тільки зайшли всі замовчали.

— Алін, сідай до мене.— до мене заговорила Лора.

Я рада буду кожному другові, тому з радістю погодилася.

— Привіт.

Але Марта не дала нам можливості поговорити, бо почала урок.

— Доброго дня усім! Ми сьогодні поговоримо про нашу історію.