Перше завдання

— А-а-а — лунав ехом мій крик.

Не знаю скільки часу минуло, але я заспокоїлася і почала все оглядати навкруги. Біля мене рухалися інші: янголи, демони, непризнані. Мені вже зовсім не було страшно. Навіть пробувала руками  щільність стін виру. Хмари, які утворювали вир розвіювалися лише на мить, а вже за секунду знову вир був щільним. Ніхто на мене не звертав уваги. До того моменту, коли наші погляди не зустрілися. Він явно ангел і цьому доказ його білі крила та біле волосся, яке зав'язане у тугий хвостик. Сам він спортивної статури, досить високий і одягнутий в білу сорочку та чорні штани.

— Непризнана.— при цьому він мило мені усміхнувся . Розвернувся та пірнув у вир з новою силою. 

Перша думка, яка виникла: " Дивний він хоч і симпатичний."

Але вже за мить я  сама розвернулася, бо наближалася земля.

Денис був правий, бо моє перше приземлення  було м'яким та за якусь мить я вже  стояла на твердій землі і  вдихала повітря на повні груди. А в голові звучало тільки одне: " Я жива! ".

Люди рухалися хто куди. На жаль, вони не цінували того, що живі і можуть в будь- який момент побачитися зі своїми  близьких. Я так скучила за батьком. Цікаво, як він там живе без мене?

Від думок про дім та батька відволік голос незнайомої мені діачини.

— Що мені робити?

На вигляд їй років 18. Худорлява і невисока шатенка. 

Моє серце підказувало, що саме із цією дівчиною пов'язене моє завдання. А в голові чітко прозвучали слова ангела Феніціо:" Як тільки ти опинешся на землі ти набудеш образ іншої людини і твої крила ніхто не побачить. Тобі буде надано 2 години на виконання  завдання, якщо його виконаєш, то достатньо поглянути в небо та подумати про вир і він тебе  затягне, але в будь-якому випадку після закінчення двох годин тебе затягне вир, тому не затягуй із виконанням завдання. Суть завдання: допомогти з вибором дівчині Вероніці. У неї є два вибори: здати екзамен, який важливий для її успішного майбутнього, бо в іншому випадку  її виженуть з університету або ж попросити свого хлопця не їхати за кордон, якщо вона цього не зробить, то вони розійдуться. І тільки тобі вирішувати до чого її підштовхнути:  до перспективного майбутнього чи до короткочасного кохання.".

І з чого мені почати? До якого вибору її підштовхнути? Хоча? Напевно важливіше успішне майбутнє ніж короткочасне кохання. Тому впевнено підійшла до Вероніки та  спокійно заговорила до неї.

— Привіт.

— Привіт, а ми знайомі?

— Та так бачила тебе  декілька разів в університеті.  Я помітила, що ти якась стривожена тому вирішила підійти і запитати чи  в тебе все в порядку.

— А...

Вона ще щось хотіла сказати, але передумала. Тому вирішила заговорити першою.

— У мене також бувають моменти, що нічим не хочеться ділитися, але коли виговорююся, то стає набагато краще. Та й таким чином я можу отримати якусь хорошу пораду, бо часто буває, що збоку краще видно.

— Ну так.— подумавши пару секунд вона продовжила свою розмову — Розумієш я замість того, щоб йти на екзамен  хочу побігти на вокзал і попросити свого хлопця не їхати за кордон. Але якщо поїду до нього, то мене виженуть з університету, а якщо піду на екзамен, то він поїде на усе життя і ми більше не зможемо бути разом. І що мені робити?

— Ну дивись ...— зробила паузу — якщо хлопець любить, то не залишить . А якщо залишить, то навіщо тобі такі стосунки? Ти красуня і в тебе ще все майбутнє впереді і не варто його руйнувати.

— Авжеж, у тебе все так просто. Хоча і справді, якщо б любив, то не лишив би. А після закінчення університету обіцяють оплачену стажировку та й моя мама так важко відкладала ці гроші, щоб я здобула професію, а я через це кохання взагалі про те не думала. Дякую тобі.

— Нема за що. Удачі тобі на екзамені .

Вона розвернулася і впевненою хотьбою пішла у своє світле майбутнє. А в голові прозвучало: " Вже не таке складне те перше завдання і тепер я хочу ще."

Але вже за мить радість від  виконаного завдання зникла, бо прийшло розуміння, що мене вбили і хоч янгол Феніціо заборонив, але я мушу вияснити хто мене вбив. Тому не роздумуючи побігла на зупинку, де сіла на автобус, який за 15 хвилин привіз мене до мого будинку. Серце стиснулося і забилося із новою силою. Невже я побачу свого батька? А за мить я побачила його силует у вікні. Він сидів за столом та переглядав старий альбом. Він не плакав, але по ньому було видно, що він пережив велику втрату, бо схуд і на обличчю був виражений сум. І в цю мить мені так захотілося увірватися в будинок та втішити його. Сказати йому, що зі мною все в порядку і я поруч. Але за декілька секунд  він  сам мене помітив та вийшов з будинку.

Я уважно розглядала його і не могла вимовити жодного слова хоч так багато хотілося йому сказати.

— Ви щось хотіли?

Він дивився на мене в очікуванні відповідь, але я не могла йому щось відповісти та й як пояснити, що я хотіла. Але я замітила, що в його руках зажатий лист з поліції, який напевно пов'язаний із розслідуванням мого вбивства.

— Ви знали мою дочку? — його голос обірвався і він сильніше притиснув листа неначе він допомагав йому не заплакати.

Тато взяв мене за руку вдивляючись у моє обличчя і продовжив розмову.

— У неї бути такі самі очі... Скажіть чесно ви дружили з нею?

Ледве стримуючи сльози я відкинула його руку та відійшла від нього на  пару кроків і була змушена сказати брехню, бо поки що батькові не потрібна моя правда якби мені не було важко.

— Вибачайте я не знаю про кого ви говорите.  Я просто повз проходила.

— Ой вибачайте.— його руки затремтіли з новою силою і він упустив листа і навіть цього не помітив. 

Він розвернувся вдім, а я не помітно підняла аркуш паперу, який батько так міцно оберігав. Невже зараз щось виясниться про мою аварію?

За мить я не витримала і розплакалася, а  через сльози навіть не помітила, що передімною з'явився хлопець, а точніше янгол із виру. Він взяв мене за руку і силою відвів від будинка.