Отримання крил

Порахувавши до трьох я повільно розплющила очі і одразу мене засліпило яскраве світло від якого їх заплющила знову. Але  за мить наважилася нарешті повністю розплющити їх та  побачила перед собою прірву.

— Ах!!! — вирвалося у мене.

Після першого шоку я почала  розглядати усе навкруги. Я зразу зрозуміла, що це не  лікарська палата. По-перше, я стояла в тому одязі, що була в автомобілі під час аварії. Враховуючи, що він мав би бути увесь мокрий, але це було не так. По-друге, я стояла на скелі. Дивно, де це я? Бо це місце дивовижної краси, яке бачу вперше.  Прямо переді мною знаходилося безкрайнє синє небо з  рожевими хмарами між якими  пролітали різні за розміром скелі. Навпроти мене пролітала найбільша скеля з водоспадом неймовірної краси і фантастичним  було те, що вода у ньому не стікала донизу, як ми звикли, а піднімалася вгору.  Це напевно  сон. А як це перевірити? А точно вщипнути себе. І я себе вщипнула і відчула неприємний біль.

—Це явно не  сон. І  де я? —  прозвучало ехом.

І навіщо я це сказала вголос, неначе мене хтось почує.

Я обернулася. Та помітила, що позаду мене знаходився ліс із високими деревами, які височіли у безкрайнє небо. Можливо там хтось є. А якщо хтось і є, то напевно якісь дикі звірі. Я знову обернулася та  поглянула вниз, де знаходилася прірва.

— Дій! — голос прозвучав у моїй голові і в той час повсюди.

Він прогремів неначе грім. В цю мить я чітко зрозуміла, якщо його не послухаюся то станеться щось страшне. Але всерівно замість того, щоб стрибнути я розвернулася  та побігла в сторону лісу. На той момент дикі звірі здавалися мені менш страшні ніж стрибнути у прірву, бо там я точно не знайду порятунку.

Ліс зустрічав мене вороже, бо дрібні гілки зачіпали мій одяг та царапали мою ніжну шкіру. Я нервово розводила руками, таким чином старалася оминути чергового ляпаса у свою сторону. 

Звуки тут і там заставляли мене завмерти і схвильовано прислухатися. Це місце все менше виглядало на сон. Тут я почула хруст, а з ним ще один. Хтось швидко до мене наближався, але через густі дерева я не бачила хто саме. Я побігла дальше та  постійно оглядалася назад. А за мить з тієї сторони, де я раніше чула хрускіт вийшла неймовірної краси тварина чимось схожа на дракона. Луска на її тілі була смарагдового кольору, яка вигравала різними відтінками на сонці. Мені так захотілося її погладити. Тварина була вище за мене.

— Фир.— прозвучало із пащі цього дракона.

Він повільно похитував головою в одну сторону, а потім в іншу. Затоптав лапами, а після того нахилився  неначе переді мною зробив поклон.В той момент усе замерехтіло і  поволі  почало усе зникати та розвіюватися неначе усе це було міражем. І в одну мить я опинилася там, де була спочатку.

— Хм-м... Непогано. Хоча я надіявся, що ти стрибнеш в прірву.

Я здригнулася та обернулася на звук.

— Мало хто наважується противитися моєму голосу. — продовжив невідомий мені чоловік.

— Хто ви?

Замість відповіді він розправив чорні крила за спиною, такі  як малюють янголам лише в них білосніжні, а ці неймовірно насиченого чорного кольору.

— Мене звати Макар.

Із лісу вийшла жінка вся в білому та з білосніжними крилами, а біля неї поруч йшов хлопчина із сірими крилами, а позаду них крокувала вже відома мені тварина, яка схожа на дракона.

— Яка красуня! Вітаю із проходженням тесту. — заговорила жінка.

Ця мила жінка невисоко зросту, виглядає років на 45. Із білого капішона виглядає біле волосся. Її біла накидка закриває повністю її худе тіло. Відкриті тільки долоні рук та обличчя. Тонкі вуста, маленький носик і ці неймовірно сині очі. А ззаду її тіла виднілися два   білосніжних крила. Саме такою я уявляла жінку янгола.

Хлопець мовчав та оглядав мене неначе оцінював. Він напевно не погоджується із словами цієї милої жінки. Та я себе ніколи не вважала мега красунею, бо в мене звичайна зовнішність. Я 170 см росту, шатенка із прямим волоссям до плечей, фігура більш худорлява ніж спортивна, овальне обличчя, картатий носик, пухленькі губи, карі очі із густими та довгими віями. 

На відміну від мене цей хлопець виглядає красунчиком .Вищий за мене,  шатен в якого  волосся лежить в різні боки. Воно не дуже коротке, але й недовге і це  додає йому якогось шарму. Одягнутий він в стильне  худі та чорні штани, а позаду видніються сірі невеликі крила. Цікаво чому вони іншого коляру. І хто цей хлопчина? Бо по крилах зрозуміла, що Марк демон, а ця жінка янгол.

— Що тут діється? Я померла?

— Швидко вона.— сказав Марк.

Він виглядає строгим, на відміну від жінки, весь у чорному та й волосся також чорне, як вугілля. А очі такого незвичного кольору. Від нього відчувається небезпека.  Не хотілося б  мати такого ворога. У нього коротко підстрижене волосся, поголене обличчя та нахмурені брови.

Думка про те, що я померла виникла сама по собі, але усвідомити це набагато важче. Але після легкого дотику цієї милої жінки, а точніше янгола моя паніка почала пропадати. Після цієї дії вона до мене заговорила.

— Мене звати Марта, а це Денис.— показала в сторону хлопця.

Денис мовчки кивнув і далі продовжив мене розглядати.

— Поясніть де я? Я хочу знати, що сталося? Хто ви такі, відповідайте! — я аж закричала.

— У тебе бурний характер, так? Я розумію, що це важко сприйняти, але ти справді померла.

— Достатньо прилюдій, Марто.—сказав серйозним тоном Марк та після паузи продовжив.— Після смерті всі люди проходять тест. Багато людей, як і ти йдуть в ліс та зустрічаються із морським драконом.

Значить я не помилилася, що це дракон.

— Його звати Фир.— сказала Марта.

— Фир.— відповів дракон.

— Але не всім він кланиться, бо не усіх признає за рівних. В такому випадку люди помирають від його гострих ікл і вони попадають в пекло або в рай.— продовжив знову Марк.

— Але тобі він поклонився! Ти — обрана! — радісно вигукнула Марта.— Так само, як і Денис. — продовжила вона.