Пролог

Чи існує життя після смерті? Можливо... Бо мені ще з дитинства говорили про рай та пекло. Але звідки вони про це  знають, якщо ніхто ще не вертався з потойбіччя назад? І всі ці розмови по суті  тільки їхнє припущення. Хоча..  Після тієї аварії, яка сталася зі мною не виживають. 

Я їхала із пар додому своєю машиною. Погода була хороша, машин на дорозі не було, але раптово помітила підозрілий автомобіль у дзеркалі. На жаль, я нічого не встигла зробити, як мене підрізали. Як я не старалася викрутити руль, але моя машина мене не слухалася, тому за мить  з'їхала з  моста  в річку, де мої легені поступово  наповнювалися водою та не вистачало дихання і в ту мить перед очима пройшло все моє життя.

Як мене мама і тато відвели у 1 клас, а  в 5 класі вперше батьків викликали до директора за погану поведінку. Так і лунали слова директора в моїй голові:  "Це ви батьки Аліни Кароль? Мушу вас засмутити, але її поведінка незадовільна". Далі  — сумна картинка похорону моєї  мами та пролиті море сліз через те, що її  збив автомобіль і вона померла на місці. Але і те минуло. Вступні іспити, перше кохання, здача на водійські права. А в останні секунди побачила сумні очі тата, який залишився зовсім сам.

Я думала, що померла. Але я відчуваю своє тіло хоча ще не відкрила очі, бо мене лякає невідомість. Що зі мною і де я? Можливо мене дістали із річки і я зараз знаходжуся у лікарні і відкривши очі я побачу обличчя мого тата.