ДОЛЯ

Що таке доля – складно розібратися навіть янголам. Хто її визначає? Коли людина отримує свою долю? Чи можна її змінити?
Весняний день у школі янголів розпочався з лекції самого Зевса на цю тему. Адже його називають вершителем доль, тож кому й розповідати молодим неосвіченим янголам про це. Тим більше, що на вигляд богині долі – Мойри чи Парки – старі й потворні, й, між нами, не дуже добрі, що не сприятиме засвоєнню знань молодими янголами.
Зевс сьогодні був в ударі. Постав перед молоддю у білому з позолотою вбранні, у золотій елегантній короні й із оновленим за останнім словом техніки жезлом. Тепер він не пускав блискавки з кожним ударом, а загадково випромінював ледь-блакитне сяйво, що по-зміїному огортало жезл й розсипалося під ногами на мільйон дрібних блакитних зірочок.
Громовержець був величний і непохитний. Він впевнено ніс дрібним небесним створінням істину про те, що доля людей вершиться саме тут, на небесах.
“Людина отримує свою долю в момент зачаття, – Зевс зробив театральну паузу. – Саме так, мої любі янголятка! Ці дурні люди думають, що найголовніше – це момент народження. Вони забувають про те, що пов′язані з Родом, із мільйонами людей, що були до них. Їм здається, що вони – єдині й неповторні! – Знову довга театральна пауза, під час якої Зевс сягнув поглядом найдальшої хмарки, насолоджуючись ефектом. – Це й правда, й не зовсім правда! Так, кожна людина неповторна, але й кожна – частина Роду, тому бере на себе щось від долі батька й матері.”
‒ І долю не можна змінити? – із хмарки праворуч почувся тоненький несміливий голосок.
Навіть не обертаючись, Зевс знав, що це Ліна. Він звів до купи густі білі брови й приготувався вибухнути праведним гнівом. Але, побачивши цю тендітну сміливцю, яка почервоніла до краєчків маленьких вушок, у якої тремтіли не тільки руки, але й біле пухнасте волосся, він не зміг гримнути. Зевс опустив свій посох, який тільки дрібно заіскрився у місці дотику до хмарки, наблизився до тремтячої Ліни, погладив її по голівці, заспокоївши тремтіння, й поблажливо промовив:
‒ Ні, моя люба, не можна! – попереджаючи жестом палке заперечення, Зевс повів далі:
“Так, юди часто думають, що вони можуть змінити долю. Й тоді вони починають різкі хаотичні рухи – змінюють місце проживання, професію, родину, навіть – документи! Підробляють дати народження, імена, прізвища, роблять операції по зміні зовнішності й навіть статі! Але – все це марно! Наші пре… кх…кх… мудрі помічниці Парки, нарозважавшись із цих смикань, порухом невидимих ниток повертають людину в річище власної долі”.
Зевс завершив тріумфальну промову й роззирнувся навсібіч, насолоджуючись ефектом. Але знов наштрикнувся на пронизливий погляд блакитних очей.
‒ Але ж… для чого тоді ми – янголи? Навіщо ми допомагаємо людям зустріти одне одного, якщо це запрограмовано долею? Виходить – вони й без нас зустрінуться? – голос Ліни ледь тремтів і випромінював рішучість й обурення.
Зевс похитав головою й сховав посмішку у густій бороді. Яка ж вона смілива, ця маленька дівчинка! Але яка ж зухвала! Чи не даремно він пустився у цей експеримент – ввести до когорти янголів від народження створіння, що мало можливість отримати земний досвід? Сперечається ледь не з кожного приводу, змінює правила… Така могла б змінити свою долю…. Порухом голову Зевс наче струснув із себе крамольні думки й продовжив:
‒ Любі мої янголи! На небі зроду-віку існує чітка ієрархія! Якби я сам міг займатися всіма справами, то і вас би не було! За кожну діяльність відповідає окремий підрозділ, окремі навчені янголи й інші небесні створіння! Парки й Мойри тчуть нитки долі, але вони не можуть одночасно утримувати їх у руках і закохувати, спрямовувати, допомагати людям. Для цього є ви, янголи, які мають різні завдання, різне призначення. Кожен має виконувати свою роботу, а не сперечатися й намагатися осягнути сенс неосяжних речей!
Не помітно було, що Ліна повністю погодилася із Зевсом, але під тиском його погляду з одного боку, і міцних рук Купідона з іншого, вона повернулася на свою хмарку й зробила вигляд, що задоволена відповіддю.
Зевс теж удав, що інцидент вичерпано, й підсумував:
‒ Отже, любі мої! Пам′ятайте – ваше призначення – вести людину по шляху її долі, підтримувати й не дати зійти зі шляху, записаного на небесах! До роботи, любі друзі, до роботи!

‒ Купідончику! Що ж це виходить – люди ‒ якісь ляльки в наших руках? Куди рушимо – туди й підуть? – щічки Ліни гнівно палали, а тендітне біляве волоссячко нервово колихалося над зморщеним чолом.
‒ Люба моя дівчинко! – Купідон ніжно обійняв Ліну, притримуючи її на хмарці. – Заспокойся! Мене теж обурює таке ставлення Зевса до людей. Але ж… Не варто так відверто виявляти свої емоції
‒ Як ти можеш! – Ліна таки зірвалася на ноги й стала навпроти Купідона в традиційній жіночій позі, що не віщувала нічого доброго. – Ти пропонуєш мовчати й погоджуватися? Значить, ми такі самі раби, маріонетки в руках Зевса, як і ті нещасні створіння на Землі?!
‒ Ліночко! Пожалій тих нещасних – на них зараз сиплються блискавки й краплини дощу з нашої хмарки, ‒ намагався жартами пом′якшити ситуацію Купідон.
Але Ліну вже ніхто і ніщо не могло втримати! Вона вперла руки в боки, зморщила чоло, її голівка-кульбабка зараз нагадувала шар Тесли. Вона відскочила від купідона на сусідню хмарку і вперто не хотіла повертатися.
‒ Люба моя! Не сердься! – Купідон увімкнув усю свою славнозвісну чарівність. – Усі знають, яка ти в нас поборниця прав і свобод людини! Кажи вже – що там у тебе? – Купідон ледь помітно кивнув головою вбік хмаринки, на якій у незворушній обуреній позі стояла Ліна.
Ліна мовчала, усім своїм виглядом демонструючи, що вона неймовірно ображена, але чоло вже не морщила, і Купідон відчув, що крига скресла.
‒ Ліно! Ну ж бо! Ти знаєш – Зевс вірить лише фактам, а я вірю тобі й своїй інтуїції! І знаю, що ти щось хочеш мені показати…
‒ Ну добре, ‒ видихнула нарешті Ліна. Вона не могла довго сердитися, тим більше, що сердилась вона на Зевса, а Купідон був тут ні до чого. – Дивись ‒ я тут одну жінку зустріла, яка не боїться змінювати долю….