РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ

Прекрасний сонячний ранок, що починався високо у небі, не обіцяв нічого поганого. Але для янголят він почався не надто сонячно – адже Зевс із самого ранку скликав усіх на термінове зібрання.
Уже сам цей факт – термінові збори – не обіцяв нічого хорошого. Якби Зевс хотів роздати нові завдання, то скористався б небесною поштою. Якби йому треба було дати прочухана комусь персонально, він би викликав до себе. Сталося щось серйозне. Це розуміли всі, тому зібралися в школі швидко і сиділи в очікувані тихо. Висували пошепки різні припущення, але те, що повідомив Зевс, стало несподіванкою.
Громовержець з'явився раптово і, як завжди, неочікувано, просто матеріалізувався з найбільшої найтемнішої хмарки. Вираз його обличчя не обіцяв нічого хорошого, і янголи ще міцніше притислися до своїх хмарок.
–    Любі друзі! Я хочу вас поінформувати про те, що нам стало відомо про …. Ні, не так, ‒ Зевс ходив туди-сюди перед аудиторією і вже це було дивним, адже зазвичай він височів на своєму троні й опирався на жезл, яким раз по раз стукав по хмарах і випромінював блискавки. А добирати слова – це взагалі було не в його манері. Сталося справді щось надзвичайне.
–    Ми викрили у наших рядах нишпорку, зрадника, запроданця…
Янголи почали здивовано розглядатися навсібіч із питанням: “Хто б це міг бути?” і за кілька хвилин вони безумовно дійшли б цього висновку самі, але Зевс випередив здогади.
–    Так, так, це – Ерос, син Хроноса, породження хаосу і темряви! Він увійшов у нашу родину з єдиною метою – дестабілізувати нас і нівелювати всі наші добрі справи!
Зевс трохи перебрав з пафосом, але це тільки підкреслило його занепокоєння. А ще – він жодного разу не випустив блискавку і під час промови не зупинився ні на мить.
–     От дурень! Як ще я одразу не здогадався! – Купідон дещо театрально хряснув себе по лобі. Зевс спопелив його поглядом, але знову – жодної блискавки. Це страшенно занепокоїло і збентежило Ліну, і вона одними губами промовила до Купідона: “Потім, потім розкажеш”.
–    Але, любі друзі! Ми не повинні опускати крила і зневірятися! – Зевс нарешті опанував себе і зупинився у величній позі. – Зло буде покарано. А ми, тобто ви, повинні виправити все те, що наробив цей дрібний капосник.
–    Та як? Чому? Що ми можемо? – почулися тихі голоси зусібіч.
–    Отже, повідомляю вас – сьогоднішній день пройде під гаслом “Робота над помилками!” – і Зевс переможно підняв жезл і затвердив свій наказ невеличкою блискавкою. – Але завдання непросте – ви повинні самі знайти пакості Ерота і виправити їх до заходу сонця! – Ще одна блискавка більшої потужності осяяла закляклих від здивування й обурення янголів, а Зевс розчинився у хмарі, що набула відтінку першого весняного дощу.
Першим від шоку отямився Купідон:
–    Я знаю принаймні один такий випадок! Друзі! Пропоную згадати, при виконанні яких завдань біля вас із тієї чи іншої причини опинявся Ерос і шукати його пакості саме в тій справі! Адже у нас була така ситуація! Пам'ятаєш, Ліно?
–    Звісно, пам'ятаю, адже ви тоді добряче з ним побилися, а я змушена була удавати перед Зевсом, що то я стала причиною вашої сварки! А ти знаєш, як я не люблю і не вмію брехати! – Ліна розчервонілася вся до кінчиків маленьких прозорих вушок.
–    Заспокойся, люба! Це було давно! – пригорнув Ліну до себе Купідон.
–    Так, давно, але я дуже добре пам'ятаю той день, наче він був учора!
–    Тоді ти маєш пам'ятати й наше завдання! Ти ж бачила, що я поцілив у дівчину із Зевсової анкети, а потім, коли цілився у хлопця, налетів цей Ерос, як скажений, сказав, що його південним вітром занесло, і штовхнув мене якраз у ту мить, коли я випускав стрілу!
–    Так, звісно, пам'ятаю! А далі ви зчепилися так, що лише Зевсів грім із блискавкою зміг вас роз'єднати.
–    І куди поцілила моя друга стріла ми, звісно, не перевіряли…
Довелося нашим друзям шукати ту справу в архіві, а потім застосовувати всі свої вміння найвищого ґатунку, щоб розшукати об'єкти тієї давньої справи…

Два досить дивні голуби метушилися перед лавкою у Маріїнському парку. На лавці сиділи чоловік і жінка. Вони жваво розмовляли, не помічаючи нікого й нічого. Голуби намагалися підійти ближче, а коли жінка з посмішкою кришила їм булку, не кидалися їх клювати, а відходили знов на безпечну відстань. Трохи більший за розміром, набундючений голуб постійно щось вуркотав своєю голубиною мовою. Мініатюрна горлиця бігала за ним майже мовчки, нахилившись і піднявши крила, наче хотіла обійняти.
‒ Купідончику! Любий! Не треба так боятися, вона ж хоче нас погодувати! – намагалася заспокоїти голуба Ліна.
Купідон і Ліна (а ви вже здогадалися, що це були саме вони!) підняли небесні архіви, розшукали всю інформацію про ці два об'єкти з проваленого завдання, аж ось сьогодні вранці раптом побачили їх разом. Купідон вирішив діяти одразу, без підготовки, тільки трохи послухати, про що вони балакатимуть. І ось – перше, що прийшло в золотокучеряву голову Купідона, було перетворитися на голубів! (Наші друзі вийшли на новий рівень доступу – можливість перевтілюватися у будь-яку істоту!) Адже голубів повно у парку і так вони розчиняться у масі. Але натомість вони привертали все більше уваги, адже Купідонові здавалося, що ті крихти летять прямісінько йому в око, а очей він втрачати не хотів, тому й замість клювати вдячно їжу, втікав від неї.
‒ Добре, давай я сама, якщо ти боїшся! – гордо підняла голову горлиця.
‒ Хто боїться?! Я?! Ану пішли! Теж мені…курка общипана!
Ліна не ображалася, бо досягла своєї мети – вони нарешті наблизились до лавки і почули:
‒ …бояться… як обпечені… отак і я – обпекло мені серце, випалило душу, не вірю більше в кохання й красиві слова…
Жінка спохмурніла і жвава перед тим розмова якось затихла. Голуби змогли підійти до самих ніг, коли чоловік промовив:
‒ А я так ніколи й не одружився… Але ж… у тебе є син! Тобі є заради кого жити!
‒ Так, звісно! Знаєш, він такий допитливий хлопчина! Багато читає, грає в театрі, танцює… ‒ жінка знов почала захоплено розповідати щось чоловікові, а наші друзі полетіли за найближчу хмарку.
Набувши там звичної подоби, вони продовжили розмову.
‒ Так, так, я пригадую! Цей чоловік постійно крутився біля неї, допомагав із навчанням, проводжав, але коли я збирався вже в них стріляти, там, на землі з'явився той, інший, набагато старший за неї, і в момент нашої сварки з Еросом саме в нього я поцілив!
‒ … і дитину вона народила не від того, і заміж вийшла… і так намучилася із тим неправильним коханням… ох, Купідончику, що ж ти наробив… ‒ зі сльозами в голосі Ліна з докором подивилася на Купідона.
‒ Але ж зараз я все виправлю! Тобто… е-е-е… ми виправимо! Зізнайся, це ж ти їх звела отам, у парку? Спеціально, щоб мені було легше поцілити. Так? – Купідон пригорнув Ліну, але та випручалася і продовжила:
‒ А от і ні! Це вона сама! – з гордістю за весь жіночий рід відповіла Ліна.
‒ Як сама? Чому? Тобто – як це вона змогла? Без нас через 10 років у іншому місті його знайти? – Купідонові аж дух перехопило від здивування.
‒ Через Інтернет, дурнику! – Ліна вже перестала плакати і легенько стукнула малесеньким кулачком Купідонові по лобі. – Мабуть, теж в якійсь школі навчалася, як і ми!
‒ А… так, я щось таке пригадую з анкети… - Купідон наморщив лоба, чи то він удару, чи намагаючись згадати анкетні дані.
‒ Любий! Іди вже роби свою справу, бо доведеться людям ще десять років мучитись! – Ліна розсміялася і поцілувала Купідона туди, куди за мить до того поцілила кулачком.
А на землі чоловік і жінка взялися за руки і пішли до Дніпра, підставляючи обличчя першому весняному сонечку, не припиняючи оповідати одне одному своє життя в розлуці, пішли назустріч першій весні спільного життя.