ПЕРЕТВОРЕННЯ

Купідон, Ліна і Горік стали чудовою янгольською родиною. Всю осінь вони невтомно працювали, закохуючи і поєднуючи людей. Так, восени люди теж закохуються, зустрічаються, одружуються! Хто це вигадав, що осінь – неромантична пора року? Золоте листя, туманні вологі ранки, прохолодні вечори, дощ – все це дуже сприяє пошуку душевного тепла. І наші янголятка користувалися погодними умовами, а то й створювали потрібні.
Та ніяка робота і задоволення від її виконання не могли змінити настрою Горіка. Він був таким само сумним, яким його вперше побачили Купідон і Ліна. Особливо він сумував і ховався у бібліотеці, коли справа, якою вони опікувалися, стосувалася дітей.
Купідон, захоплений побудовою стратегій і планів, не дуже зважав на настрої Горіка. Іноді штовхав його дружньо в бік зі словами: “Старий! Веселіше! Ми ж одружуємо людей, а не ховаємо!” Але ці його нібито жарти лягали сірою тінню на обличчя малюка.
Одного похмурого ранку пізньої осені, вже майже на кордоні з зимою, коли сірість і волога панувала навіть на небесах, Ліна розбудила Купідона ніжним цілунком у пухку щічку:
‒ Купідончику, любий, прокидайся!
‒ Ні, ні… спати… хочу спати… ‒ пробурмотів Купідон.
‒ Прокидайся! У мене важлива розмова! – наполягала Ліна.
‒ Ніде нема відпочинку! Навіть на небі! – продовжував бурмотіти Купідон, виповзаючи з-під пухкої хмаринки, але не розплющуючи очі.
‒ Який відпочинок! Це справа життя і смерті! – продовжувала наполягати Ліна.
Оскільки така наполегливість була не в характері Ліни, Купідон здивувався і відкрив нарешті очі.
‒ Та що там у тебе трапилось? Пожежа? Гроза? Зевс викликає? – почав надуватися як дощова хмара, Купідон
‒ Ні, не пожежа! Горік….
‒ Ооо… знову цей малий…. – розчаровано видихнув Купідон і знов завалився на хмарку. – Де він узявся на мою голову!
 Ліна ніжно обійняла свого Купідона і почала на вушко нашіптувати свій план.

Вони таки опинилися у Зевса на прийомі, але не за викликом Громовержця, а з власної волі. Зевс горлав і кидав блискавки, і Купідон вже подумки проклинав ту хвилину слабкості, коли погодився на пропозицію Ліни.
‒ Що це за “янгольські” створіння на мою голову! (блискавка!) Завжди з вами щось трапляється! (блискавка!) Чому не можете жити спокійно, як інші янголи? Чому пхаєте ніс у чужі справи??? (три блискавки і грім!)
‒ Горік нам не чужий…. – тихо, але впевнено сказала Ліна.
Купідон із гордістю подивився на свою кохану. Він теж сміливець і боїться Зевсових блискавок лише першу хвилину. Але ж Ліна… Таке ніжне створіння, а ‒ бач! – відстоює свою думку! І Купідон присунувся ще ближче до неї, щоб підкреслити свою підтримку.
Зевс випустив пару, тобто, блискавки, трохи заспокоївся, сів на свій трон, оперся на палицю, але продовжив у тому самому звинувачувальному тоні:
-    Ну як ви не розумієте! Не перший же рік у школі! У нас існують правила! Ми не можемо їх порушувати! Не можна повертати душу дитині тих самих батьків! Розумієте – НЕ МОЖНА! От подумайте собі! Вони весь час дивитимуться на цю дитину, а бачитимуть ту, що загинула. Будуть весь час порівнювати, згадувати, ятрити свої рани…
“Хм, ‒ подумав собі Купідон, ‒ а старий не такий вже й грізний…”
Та Ліна здаватися не збиралася. І звідки в такого тендітного янгола стільки сили?
‒ Але ж… у кожному правилі є виключення… Хіба не можна щось придумати? Ви ж тут головний! Громовержець! Вершитель долі! – знову тихо, але досить впевнено промовила Ліна.
‒ Я? – заскочений словами Ліни Зевс не одразу опанував себе. – Я… Так! Я – вершитель! Я можу… е-е-е … Годі вже! Лестуни маленькі! Ідіть собі!
Ліна було відкрила свій маленький ротик для якихось нових заперечень, але Зевс несильно грюкнув своєю палицею, випустивши маленьку попереджувальну блискавку, і вони пішли, схиливши голови.

Горіка ніде не було. Вони обшукали всі його улюблені закапелки в бібліотеці: серед дитячих книжок і серед книжок про машини, зазирнули під полиці й вдерлися на найвищі сходинки драбинок біля високих полиць, підняли пилюку архіву й навіть вдерлися на горище. Його ніде не було. Вони вже зібралися повернутися до Зевса з проханням оголосити пошуки, коли буквально наштовхнулися на Горіка. Він лежав на невеличкій хмаринці й дивився у маленьку шпаринку на Землю. Вони тихенько присіли поруч і, не змовляючись, почали гладити його по спині. Він якийсь час лежав так, а потім рвучко сів і з благанням й голосі й погляді запитав: “Не вийшло?!” Купідон і Ліна мовчки похнюпились і похитали головами. 

Як не шкода було малого, але справи є справи, і Купідон був змушений повернутися до них. Тривалий час він опікувався однією парою. Колись давно, за земними мірками – років десять тому, молодий Купідон граючи прострелив серця двох людей – Наталки й Ігоря. Але тоді він тільки відточував свою майстерність, тож стріла пройшла не по центру сердець, а лише зачепила їх скраєчку. Тож пара, тільки поєднавшись, розлучилася на довгі десять років. Згодом Зевс вигадав таке завдання – робота над помилками – янголи шукали свої давні помилки і мусили їх виправляти. Тож тепер, наново поєднавши цю пару, Купідон ревно спостерігав за ними. Немолоде вже подружжя чекало на дитину. А це нелегкий час випробувань стосунків, тож Купідон взяв собі за правило кожний вечір навідуватися до своїх підопічних і перевіряти, чи все добре. 
Розсунувши хмарки в потрібному місці, Купідон застав Наталку й Ігоря за зборами речей. Захвилювавшись, чи бува не зібралися вони знов розлучатися, Купідон спустився трохи нижче й розсунув хмарки сильніше. І одразу посміхнувся сам собі: “От телепень! То ж вони речі до роддому збирають!” Наталці ось-ось був термін народжувати. Вона відчула себе якось недобре, тож вирішила приготувати все необхідне. Купідон трохи поспостерігав, як подружжя сперечалося з приводу кількості підгузків і кольору дитячих речей й, не побачивши загрози, відправився спати.