ГОРІК

У школі янголів після тривалої літньої перерви відновилися заняття. Так, так, янголи теж потребують відпочинку! Чого ви дивуєтесь? Та й люди влітку вимагають меншої допомоги у справах амурних: сонце, відпустки, море, гори – самі якось знаходять одне одного, закохуються, одружуються, розлучаються… А янголи потім восени корегують, що там ці люди за літо натворили.
Заняття розпочалися бурхливо й весело, як то завжди буває після тривалої перерви. В школі з’явилося кілька новеньких. Зевс представив їх товариству, але вони поки що трималися осторонь. Особливо привертало до себе увагу маленьке створіння на ім’я Горік. Він був тендітний, білявий, з великими блакитними очима. Такими дітками на землі захоплюються й милуються всі матусі й бабусі, називають їх янголятками. Та було в нашого Горіка щось таке… недитяче. По-перше, він ще жодного разу не всміхнувся. Навіть на найдотепніші жарти нашого красеня й добряка Купідона. А по-друге, якщо глибше зазирнути в його небесно-блакитні очі, то можна побачити там таку зовсім недитячу вселенську тугу й сум.
На перший урок прийшла красуня й розумниця Кліо. Зевс розпорядився провести кілька установчих занять, присвячених історії, законам і правилам життя, щоб якось дисциплінувати старожилів небесних і ввести в курс справи новачків. Розповідь Кліо викликала жваву дискусію. Спочатку вона тихо, але впевнено, повела розмову про божественне походження янголів, про місію посланців і охоронців. Але її наукову й подеколи пафосну промову перервав шквал запитань, серед яких як грім серед неба прозвучало: “А що Ви скажете про інші версії походження янголів? Наприклад, про те, що янголами стають померлі на землі люди?” У класі запанувала тиша. Всі обернулися на Купідона (Так, так! Це був саме він! Ви хіба сумнівалися?), який стояв у позі тріумфатора, виставивши трохи наперед свою пухкеньку ніжку й задерши свою золотаву голівку. А АнгеЛіна звернула увагу на те, як з останньої парти трохи піднявся цей дивакуватий новачок Горік, й очі його засяяли надією. Кліо вмить опанувала себе, чарівно посміхнулася й відповіла: “Так, Купідоне, людям подобається думати, що після смерті вони стають янголами. Але наші поважні дослідники давно вже довели, що єдино можливе походження цих чарівних створінь, – вона обвела рукою всю принишклу аудиторію, – божественне.” Купідон розчаровано гепнувся на свою хмаринку, а Ліна поглянула на Горіка й злякалася. Його блакитні очі згасли, наповнилися вологою, й він прожогом вилетів з класу. Кліо продовжила свою лекцію розповіддю про почесну місію янголів, але Ліна її вже не чула, бо побігла наздоганяти нещасного Горіка.
Слідом вилетів й Купідон, правда, не так жваво й рішуче, як Ліна. Він щось невдоволено бубонів собі під ніс, мабуть, хотів послухати зайвий раз про своє важливе призначення посередника між Богом і людиною, але й кохану Ліну не міг залишити саму. Мало що вона там спересердя накоїть, розбирайся потім!
Закохані янголята довго шукали малого, обмінюючись звичними для них фразами:
–    Ну чого ти за ним попхалася? – продовжував бубоніти Купідон. – Оцей мені ще – атавізм – материнський інстинкт! Усіх не обігрієш й не заспокоїш! На всіх співчуття не вистачить!
–    Він – не всі! – як завжди палко оборонялася почервоніла від бігу й обурення Ліна. – Ти хіба не бачиш – в Горіка – проблема. Може, йому допомогти треба, підтримати. Він же такий маленький, беззахисний, нікого й нічого тут не знає!
–    О! Я ж казав, – задоволено посміхнувся Купідон, – чисто тобі мати Тереза! “Маленький, беззахисний,” – скопіював він Ліну. Ти чула, що казала Кліо? Янголи – це божественні створіння, вісники, охоронці, провідники! А ти кажеш… Як же він буде людей захищати, якщо сам – беззахисний?!
–    Якби я не знала, що ти насправді – ніжний і співчутливий, – різко обернулась до нього обурена Ліна, – я б перестала зараз взагалі тебе слухати й розмовляти з тобою! Щось тут не те з тим Горіком. Треба розібратися!
–    Ну гаразд! – Купідон простягнув до Ліни свою пухкеньку долоньку. – Пішли шукати твого таємничого хлопчика. – Купідон не міг довго обурюватися на свою Ліну.
Попри те, що вони вилетіли з класу прямо за Горіком, за суперечкою Купідон і Ліна не помітили, куди той подівся. Тому їм довелося добряче пошукати його в лабіринтах школи. Аж поки не почули схлипування й не побачили дощову хмаринку, що насувалася на них з боку книгозбірні.
–    Мерщій туди! – крикнув Купідон й кинувся до бібліотечної вежі. – Він же так усі наші манускрипти зіпсує своєю вологою!
Горіка вони знайшли на верхньому поверсі, поміж книгами в коштовних обкладинках, в яких розповідалося про чудесні діяння янголів. Він щось шукав у хаотично розкиданих навкруги текстах, гортав сторінки й здивовано схлипував: “А як же я? Ні, цього не може бути… Ні, це є, але про це – ніде нічого… Але ж я – є!”
Ліна підбігла й пригорнула до себе янголятко: “Бідолашний! Ну чого ти так розхвилювався? Ну годі тобі рюмсати, годі! Ти он усі книжки попсуєш. Як наступні покоління янголів будуть вчитися?”
Горік на мить перервав і свою дивну справу й схлипування, подивився, наче вперше, на Ліну й … посміхнувся. А потім, пригорнувшись до неї дужче, прошепотів: “А ти схожа на мою маму…” І знов зайшовся сльозами, але тепер вже тихими й сумними. Ліна вже нічого не говорила, нічого не питала, лише гладила його по білявій голівці й тихо промовляла: “Бідолашний мій!” А коли хлопець, втомлений емоціями й сльозами, заспокоєний Ліною, заснув у неї на руках, Купідон змовницьки поманив її в інший бік бібліотеки. Ліна прилаштувала Горіка поміж книг на одній пухкенькій хмаринці, накрила іншою, й навшпиньки пішла до Купідона.
Звісно, наш зухвалець і сміливець не міг довго бездіяльно розводити вологу, так, як його люба Ліна. Він рішуче пустив у дію свій дозвіл на бачення й похмуро дивився на землю крізь розсунуті широко хмари. Й тепер із нетерпінням чекав на Ліну. “Подивися”, – незвично коротко кинув Ліні Купідон, навіть забув про своє вічне бурмотіння. Ліна зазирнула йому через плече, потай витираючи ще вологі очі. Те, що вона побачила там, унизу, змусило цю вологу политися з новою силою…