Маленький пухкенький Купідон відкрив свої великі блакитні очі й солодко потягнувся на пухкенький біленькій пір'їнці. Його розбудив сонячний промінь, який полоскотав рум’яненьку щічку й тихо прошепотів: „Прокидайся, сонько! У тебе сьогодні купа справ!”
Бог кохання раптом стрепенув своїми біленькими крильцями й усівся верхи на хмарці. Попорпавшись в хмарних нетрях, він дістав два папірці й замислено підперши кулачком щічку почав їх вивчати.
„Да... Ну й задав мені дідусь Зевс задачку. Нічого не скажеш! Де ті безжурні прадавні часи, коли можна було зранку не розкриваючи навіть очей, не виринаючи з солодких тенет Морфея жбурнути свою стрілу навмання вниз, і не переймаючись, знову поринути в м’якеньку хмаринку... Так ні! Гримнуло ж у голову моєму дідусю проводити реформи у небесній канцелярії! Тепер бач, роздає в понеділок усім завдання й у суботу вимагає звіту про виконання! Бюрократ!”
‒ Ти там балакай, та не забалакуйся! – пролунав громовий голос Зевса десь згори.
‒ Вибач, дідусю! Вже працюю! – з ангельською усмішкою відповів Купідон і почав вивчати анкети.
„Так... Подивимось, що ми маємо на цей тиждень...”
Він – чоловік 39 років, лікар за освітою і покликанням; один шлюб у минулому і розбите серце у теперішньому часі; донька, яку бачить двічі на рік; любить каву і гарні книжки, читає Кундеру і Андруховича, слухає „Океан Ельзи” і Ніно Катамадзе, любить море і дорогу, цінує дружбу і вірність...
„Зразкова анкета, прямо хоч до нас на небеса забирай...”
„Купідоне! Займись своєю справою! Кого, коли й куди відправляти я сам вирішу!” – знов гримнув зверху Зевс.
„Нема ніде спокою, – пробурмотів собі під ніс пухкенький Купідон і смішно зібгав свої золотаві брівки. – Так, подивимося на іншу анкету.
Вона – жінка 32 років, педагог за освітою і покликанням, один шлюб у минулому і розбите серце у теперішньому часі; сама виховує сина; любить каву і гарні книжки, читає Кундеру і Андруховича, слухає „Океан Ельзи” і Ніно Катамадзе, любить море і дорогу, цінує дружбу і вірність...
„Стоп! Це я вже десь бачив, – і гарненький Купідон перевів погляд своїх невимовно гарних блакитних очей з аркуша у правій руці на аркуш у лівій. По чолу пробігла хвиля... „Ну й дідусь! Вирішив зі мною пожартувати! Написав дві анкети під копірку! – хвиля обурення наростала в ніжному серці лагідного хлопчика.
„Ніхто з тобою не жартував! Хіба ти не знаєш? Кожна людина на світі має свою половинку... Теж мені – Бог кохання! А не знаєш елементарних речей! – і грізний Зевс вперше за цей ранок посміхнувся.
А Купідонові сміятися зовсім не хотілося. „Дідусю! Та що ж мені тут робити?! Якщо вони такі подібні, то для чого їм я потрібен! – обличчя гарненького Купідона розчервонілося й великі гарні очі наповнилися вологою. „Хлопчику мій! Якби все так було просто... – зажурливо промовив Зевс. – Люди такі дивні створіння... Вони ж не зустрінуться без твоєї допомоги! А якщо навіть й зустрінуться, то можуть пройти повз свою любов! Ось тут-то й ти нагодишся зі своїми золотими стрілами! Годі рюмсати! Іди працюй!”
Купідон ще якийсь час здивовано переводив погляд з одного аркуша на інший, а потім, рішуче відклавши анкети набік, розгорнув хмаринки. „Так... подивимось на цих „дивних людей”...
Стрункий високий чоловік, на якого задивляються дівчата, йшов коридором приватної клініки. Перед ним всі розступалися, з ним віталися, дівчата посміхалися. Починався звичайний робочий день. Нічого цікавого – пацієнти, колеги, підлеглі, до всіх рівний, привітливий, але серце вільне, б’ється собі рівномірно, без жодних завмирань і прискорень.
У нього багато друзів, всі одружені. Він з ними не часто зустрічається. Вони час від часу намагаються його з кимось познайомити, але він швидко втрачає інтерес. Здебільшого з жінками відчуває себе здобиччю. В очах – непідробний інтерес до його машини, телефону, клініки, будинку..., і десь там на десятому місці – до нього. А через годину-дві говорити вже нема про що. Максимум – до ранку. Тоді йому стає сумно, він вмикає „Океан Ельзи” на повну і їде за місто, дивитися на річку. Він би залюбки поїхав до моря, але це далеченько, а за годину – знов на роботу...
Струнка середнього зросту симпатична дівчина веде за руку хлопчика п’яти років. Вони йдуть в садочок, про щось розмовляють і посміхаються.
А ось та сама жінка в елегантному костюмі перед студентською аудиторією, з колегами на кафедрі, завжди усміхнена, приязна і щира. І мало хто здогадується про те, яка вона самотня.
Коли їй дуже сумно, вона вмикає на повну гучність „Океан Ельзи” і пише прозу. Вірші вона пише, коли закохана. Але зараз, попри весну, віршів і кохання в її житті поки що немає...
„Ну і що мені з вами робити? – лагідно звертається до своїх підопічних Купідон. – Як же мені зробити, щоб ви спочатку зустрілися, а потім побачили одне одного?!”
І молоденький гарненький Бог кохання замислився, підперши пухкенькі щічки пухкенькими кулачками... „Ти диви! Слухають люди однакову музику, дивляться одні й ті самі фільми, читають одні й ті самі книжки, мріють про одне й те ж, а не можуть зустрітися, навіть не знають одне про одного...”
„Купідоне! Виринь з-за хмар!” – знов почувся громовий голос Зевса. – Хлопчику мій! Це весна так на тебе впливає чи магнітні бурі? Хіба ти вперше отримуєш таке завдання! А ну вперед! До зустрічі, до кохання, до шлюбу! Зведи цих нещасних, бо несила вже дивитися! Заплачу зараз!” – і грізний Зевс пустив сльозинку, що впала на землю дрібним дощиком.
А наші герої дістали парасольки і з посмішкою подивилися угору. Бо вони обидва любили дощ...
#11113 в Любовні романи
#2731 в Короткий любовний роман
#4237 в Сучасна проза
Відредаговано: 19.03.2020