Зевс не на жарт захопився реформами у підвладних йому небесах. Тепер він прагнув залучення до таємного процесу зустрічі закоханих сучасних інформаційних технологій! Ну не давала йому життя слава й мільярди Білла Гейтса!
На цей раз Зевс розгорнувся широко – “Школа інтерактивних янголів” – ні більше, ні менше! Із засіданнями щосереди! З перевіркою виконання завдань щосуботи! “Наші інтерактивні технології – ваше майбутнє кохання!” (Недарма ж він годує цілу орду копірайтерів!)
Маленьке тендітне янголятко з копою білого кучерявого волосся, що нагадувало кульбабу, кліпало з останньої парти чорними намистинками-оченятами. Вона ледь стримувала сльози. Їй було страшно і самотньо. Зевс, як завжди, кидав навсібіч блискавки й звинувачував юних відвідувачів нової школи в усіх смертних гріхах: “Нероби! (блискавка) Бовдури! (блискавка) Для чого я тримаю вас тут на небі??!! (дві блискавки) Хочете безтурботного життя? Сну на м’яких хмарах і зефіру до сніданку?! (блискавка із громом)”
Янголятко втягнуло свою голівку-кульбабку в тендітні плечі, примружилася й зіщулилася, наче в очікуванні удару.
‒ Привіт, мала! – сказав хтось зовсім поруч, і янголятко розплющило від несподіванки очі.
Поруч плюхнувся пухкенький синьоокий янгол. “Гарненький який!, ‒ подумала вона й трохи почервоніла, – але такий невихований!”
Уже наступної миті синьоокий красень нахилився до її прозорого маленького вушка й трохи тихіше запитав: “Новенька?” Після її ледь помітного руху головою він схилився ще ближче й довірливо промурмотів: “Не зважай, мала! Зевс завжди удає з себе сердитого боса! Насправді він – кльовий дідок! До речі – я – Купідон, ‒ синьоокий янгол виструнчився і по-царськи кивнув головою. – А ти? Як тебе звуть? – Я? я.. аа … еее… Ангел..л..ліна… ‒ Будьмо знайомі! – І пухкенький Купідон швидко чмокнув її у ледь рожеву щічку замість витягнутої руки.
Він цієї несподіванки дівчинка ще більш зашарілася, навіть маленькі прозорі вушка її стали ледь рожевими.
А Купідон вже по-братерськи обнімав її за плечі й шепотів: “Ти не хвилюйся! Я тобі допоможу виконати перше завдання! Я в цій справі – ас!”
І тут на останню парту обрушив свій праведний гнів Зевс! “Та-ак! Новенька! Балакає собі під час лекції, наче все знає!!!” Нещасна Ліна почала підводитись і щось белькотіти на своє виправдання: “Я… ми… Тут…” “Облиш! Мене не цікавлять твої виправдання! Ось твоє завдання. – І перед дівчиною наче з повітря матеріалізувалося два конверти. – Закохати одне в одного! До нестями! Створити родину! Народити дитину! І… - тут Зевс зробив театральну паузу і підніс палець угору – з використанням інтерактивних технологій!!!”. Янголятко знов намагалося щось заперечити, що, мовляв, вона сьогодні перший день в школі, що не вивчила ще цих… технологій, але Зевс кинув у неї ще пару-трійку дрібних блискавок і розчинився у повітрі…
На землю пролився теплий весняний дощик. Люди здивовано дивились на сонячне небо, посміхалися раптовій волозі, й знов поспішали у своїх справах…
А на небі на плечі у синьоокого красеня Купідона схлипувала Ліна: “Ну як.. ік-ік… же так?.. так… Я ж … не винувата… Я ж не знаю… ік-ік… нічого про ці… ці… інкрет… ік-ік… інтер…ік-ік… активні технології… їїїї”
Купідон як міг заспокоював її: “Ну годі рюмсати! Ти ж не бачила ще, що в конвертах! Може там такі анкети – раз плюнути їх закохати! От у мене колись була історія…. ” Але вона не дала йому можливості розповісти одну зі своїх побрехеньок…
На землі настав теплий весняний вечір. Дощик припинився так само раптово, як і почався, а люди поспішали після робочого дня по домівках…
А наші закохані (вже!) янголятка, стуливши докупи білу й чорняву голови, розбиралися із завданням, яке буквально впало на них сьогодні з рук Зевса. Да… Завдання було непростим. То не страшно, що ці чоловік і жінка жили далеко один від одного, до цього янголи з досвідом вже звикли. Ну не цікаво було Зевсові закохувати одне в одного сусідів або колег по роботі! Креатив йому подавай! Сучасні технології! Складно було те, що Зевс наказав нікуди не вилітати за межі школи і познайомити цих двох за допомогою популярного зараз на Землі Інтернету.
‒ Отже, що ми маємо? – запитав синьоокий красень у дівчини-кульбабки.
‒ Маємо дівчину, яка не цікавиться цим їхнім… Інтернетом… – сумно відповіла Ліна.
‒ Ще що ми знаємо про неї?
‒ Ще? Ось. Слухай. “Вона – 33 роки. Учитель музики. Незаміжня. Має маленьку власну квартиру в маленькому провінційному місті. Розводить кактуси. Читає російську класику. З ранку до ночі – на роботі. Учні, учні, учні. Хор, репетиція, спеціальність… Ще має розбите шаленим коханням серце. І доньку, як єдиний спогад про те кохання…”
‒ Важкий випадок… Добре. А він? “Він – 40 років. Два шлюби, троє дітей. Розбите шаленим коханням серце…” – О-о-о! Десь я це вже бачив… Я ж тобі казав! Було у мене одного разу завдання…
‒ Добре, добре! Потім розкажеш! Читай далі!
‒ Ну от так завжди! – лагідно пробурмотів красень. – Ніхто мене не хоче слухати!
‒ Я хочу! – тихо сказала дівчина-кульбабка і вже традиційно зашарілася. – Але потім. Як виконаємо завдання.
‒ Ну добре! Що ще про нього? “Живе в столиці. Працює у сфері енергетики. Договори, наради, чергування, на вихідні – діти…” – Ох ці мені столичні жителі! Завжди у русі! Заклопотані, стурбовані, метушливі! Нема коли про вічне подумати! Про кохання!..
‒ Та читай вже швидше! – волосся на голові Ліни виструнчилося й почало нагадувати не кульбабку, а голки їжачка.
‒ Гаразд, гаразд! Продовжую! Так, що там ще? “Читає рідко. Переважно російську класику. Любить фотографувати. Театр і кіно…” Та-ак… Це вже щось…
‒ Переходьмо до мрій! – тихо сказала Ліна, кліпнувши своїми оченятками-бусинками.
‒ Давай! Отже “Він – мріє про добру, лагідну жінку, освічену, цікаву, в яку закохається і з якою одружиться. І вона народить йому донечку”. Боже! Який романтик! – іронічно посміхнувся Купідон.
‒ Це ж чудово! Послухай: “Вона – мріє про доброго, освіченого, справжнього чоловіка, в якого закохається, вийде заміж і народить йому доньку”. Хіба це не чудо? Вони ж мріють одне про одного!
‒ Ага! І як нам зробити, щоб вони зустрілися? Та ще й використавши цей їхній … Інтернет?!!...
#11118 в Любовні романи
#2736 в Короткий любовний роман
#4238 в Сучасна проза
Відредаговано: 19.03.2020