"Нижче рівня нуля"

Ми встигли заскочити на сходи й щільно притиснути плиту входу саме в той момент, коли двері кабінету 204 з гуркотом розчинилися. Крізь вузьку щілину під підлогою я бачила лише ноги людини, що ввійшла — дорогі туфлі, які могли належати тільки одній людині в цій школі. Директор.

Він зупинився посеред класу. Тиша була такою гнітючою, що я чула власне серцебиття, яке віддавалося в скронях.

— Я знаю, що ви тут, — голос директора звучав не як крик, а як погрозливий шепіт. — Марку. Я знаю, що ти не втримався від спокуси знову зазирнути за завісу.

Марк стиснув мою долоню в темряві, даючи зрозуміти, що ми не маємо видати себе ні звуком. Ми повільно спускалися вниз по вузьких бетонних сходах. Повітря тут було не просто сирим — воно пахло озоном і старими електричними кабелями.

Коли ми опинилися на рівні фундаменту, я ввімкнула ліхтарик на мінімум, прикривши його долонею. Перед нами розкинувся коридор, якого не було на жодному шкільному плані. Стіни були оббиті звукоізоляційними панелями, а вздовж них тяглися десятки кабелів, що сходилися в одну велику серверну кімнату в кінці.

— Діано, подивись, — Марк підсвітив планшет. — Це не просто бункер. Це мережа. Вся школа «заживлена» на цей вузол. Кожен учень, кожен крок, кожна розмова — все транслюється сюди.

Ми підійшли до скляної стіни серверної. Всередині, за миготливими вогниками, я побачила те, від чого в мене похололо всередині. На моніторах відображалися списки учнів. Навпроти імен тих, хто «зник», горіли червоні індикатори з написом: «Статус: Ізоляція».

— Ізоляція... — я здригнулася. — Це означає, що вони не поїхали. Вони все ще тут?

Марк почав швидко вводити команди на своєму пристрої, намагаючись зламати систему доступу до бази даних «Ізоляції».

— Якщо вони тут, то ми маємо знайти їх до того, як директор спуститься за нами.

Раптом усі монітори в кімнаті синхронно змінили колір на криваво-червоний. Система видала гучний звуковий сигнал, який розірвав тишу підземелля.

— Тривога, — вилаявся Марк, не відриваючи очей від екрана. — Директор активував протокол «Чистка». Це означає, що через дві хвилини вся ця зона буде знеструмлена і заблокована. Нам треба знайти вихід, інакше ми станемо наступними в списку «Ізоляції».

— А як же ті, хто вже там? — я вказала на двері, що вели в глибину блока.

— Ми повернемося, — пообіцяв Марк, тягнучи мене за собою в бік аварійного виходу, який він знайшов на схемі. — Але спочатку нам треба вибратися звідси живими.

Ми кинулися бігти вузьким коридором, а позаду нас почали по черзі гаснути лампи, залишаючи нас у повній темряві підземелля.