"Перша зачіпка "

Увесь перший урок я сиділа ні жива ні мертва, хоча зовні моє обличчя залишалося абсолютно спокійним. Вчителька щось монотонно розповідала про програму на рік, але її ніхто не слухав. Клас заціпенів. Я боковим оком спостерігала за своїм сусідом по парті. Його пальці продовжували безшумно бігати по клавіатурі. Він явно зламлював якусь внутрішню мережу, бо на екрані раз у раз вискакували системні логи з позначками «Access Denied».

Щойно пролунав дзвінок на наступну перерву, вчителька миттєво зникла з кабінету, наче за нею хтось гнався. Учні так само мовчки почали виходити в коридор, тримаючись ближче до стін.

Я повернулася корпусом до хлопця й склала руки на грудях.

— Мене звати Діана, — представилася я, увімкнувши свій фірмовий діловий тон. — І якщо ми вже в одному човні, я б хотіла знати, з ким маю справу.

Хлопець нарешті відірвався від монітора. На його губах з'явилася ледь помітна, трішки іронічна посмішка, яка, втім, не торкнулася його холодних зелених очей.

— Марк, — коротко кинув він. — І ми не в одному човні, Діано. Ти просто сіла на порожнє стільце.

— Ти сказав, що три місяці тому зникли документи й учні. Мій батько навчив мене вірити лише фактам. Поки що я бачу лише залякане стадо і твої слова. Де докази? — я спеціально підкинула йому виклик, щоб перевірити його реакцію. Аналітичний розум вимагав твердого ґрунту.

Марк звузив очі. Моя прагматичність його явно зачепила. Він знову розгорнув ноутбук до мене й клацнув по екрану.

— Дивись сюди, аналітику. Це офіційний сайт нашої школи. Розділ «Гордість ліцею». Бачиш пусті квадрати в галереї випускників та активістів? Ще тиждень тому там були фото Олега Верби та Марини Коваль. Десятикласники. Офіційно — вони «переїхали в інше місто за сімейними обставинами». Насправді — їхні особові справи зникли з кабінету директора в ту саму ніч, коли вони перестали виходити на зв'язок.

Я придивилася до порожніх піксельних вікон на сайті.

— Якщо справи зникли з кабінету директора, значить, хтось підчищає сліди зсередини, — задумливо промовила я. — Поліція не може не помітити зникнення паперових оригіналів.

— Поліції платять за те, щоб вона бачила лише те, що дозволено, — відрізав Марк, закриваючи ноутбук і ховаючи його в рюкзак. — Але є дещо, що вони не змогли підчистити. Старі архіви за минулі роки зберігаються в підвалі, у колишньому кабінеті діловодства. Туди ніхто не заглядав років п'ять. Але сьогодні о третій годині дня туди приїде кур'єр, щоб вивезти залишки макулатури на утилізацію. Директор хоче повністю позбутися всього, що пов'язано з минулими роками.

Я миттєво прорахувала таймінг. Зараз була лише друга година дня. Попереду ще один урок, а потім — велика перерва, під час якої вчителі йдуть на нараду в учительську.

— У нас є рівно сорок хвилин до приїзду кур'єра, — сказала я, підвівшись. — Кабінет діловодства в підвалі зачинений?

Марк підвівся слідом. Він був на голову вищий за мене, і в його погляді зараз читався щирий подив. Дівчата з його класу зазвичай плакали в туалеті від страху, а я вираховувала хвилини для злам у підвал.

— Зачинений на три засуви. І там стоїть стара кодова панель.

— Для комп'ютерного генія це ж не проблема? — я ледь підняла брову.

— Для мене — ні. Головне, щоб твоя хвалена логіка не підвела, коли доведеться стояти на шухері в темному коридорі, де камери вимикаються всього на сім хвилин, — Марк закинув рюкзак на одне плече. — Рушаймо. Побачимо, на що ти здатна, блондинко.

Ми вийшли з класу, намагаючись не привертати уваги нечисленних учнів, які проводжали нас застиглими поглядами. Попереду був темний спуск у підвал, і я вперше відчула, як адреналін витісняє мій звичний спокій. Гра почалася набагато швидше, ніж я планувала.