Початок

Проявити любов до того, кого ненавидиш, складніше, ніж образити того, кого любиш. Такою б була моя відповідь, якби хтось запитав у мене, що є сильнішим: любов чи ненависть. 

Перед тим як потрапити до школи-пансіону "Офелія", я була впевнена, що немає нічого сильнішого за ненависть. Адже це почуття уособлює найжахливіші речі, які тільки може зробити людина. І завдяки Офелії я зрозуміла, якою слабкою може бути сила ненависті  в порівнянні з силою любові.

Безперечно, ці слова можуть здаватися надто банальними і зрозумілими. Проте чому такими важкими вони є для нас у миті, коли серце заповнює гаряча лють? Невже ті люди, котрі називають співчуття слабкістю, ніколи не вступали в поєдинок із власною гординею? Чи вони просто із соромом програвали, щойно починався бій? 

Коли я отримала лист, заклеєний сургучною печаткою з емблемою у вигляді щита, на якій зображувалася книга, обплетена витонченою квіткою, то, звичайно ж, не плекала марних сподівань, добре знаючи, що школа-пансіон Офелія не була безневинним місцем для здійснення наївних мрій.

Уперше надягнувши офіційну форму Офелії, я із захватом провела кінчиками пальців по шорсткуватій тканині темно-зеленого кольору. Якісний матеріал, елегантні перламутрові ґудзики і срібляста нитка, якою було вишито малюнок емблеми Офелії на нашивці, — усе це зайвий раз підкреслювало статус закладу. Важко було не відзначити прискіпливість Офелії до деталей.

Дивна суміш із трепету, страху й радості не давала спокою відтоді, як лист із тією самою печаткою опинився в моїх руках. Попри щиру радість від звістки про зарахування, я відчувала, як із кожним прочитаним словом зашморг відповідальності тісніше затягувався навколо шиї. Я завжди була старанною ученицею і гарною донькою, проте лякало, що для Офелії цього було недостатньо. Школа, в якій я навчалася з першого по дев'ятий клас, мала хорошу репутацію.

Звичайно, як і в більшості закладів, де навчалися підлітки в розпалі свого непростого віку, моя школа також не була ідеальним місцем. Проте, як завжди казала моя мама, саме ми визначаємо, в яких умовах будемо жити і яким буде наше оточення.

Офелія ж була благородним закладом у всіх сенсах цього слова.

Як старанна учениця я часто брала участь у різних шкільних олімпіадах. Давня подруга матері й за сумісництвом моя вчителька в початковій школі Вікторія Шмідт — невимовно талановита й амбіційна жінка, яка пройшла шлях від простої вчительки до методиста міського відділу освіти, — допомогла мені потрапити на один міський конкурс. Менш складним, ніж вступити до Офелії, було хіба що потрапити саме на цей конкурс. На превелике щастя, купа витраченого часу й коштів на підготовку до змагання, зокрема з репетиторами, не пройшла даремно. Найкращих учасників удостоювали запрошенням на навчання до приватної школи Офелія. Поважні спонсори закладу нагороджували таким чином талановитих учнів, покриваючи половину вартості навчання. 

Усе загалом протікало бездоганно, допоки в останні дні літа в мене не виявили перші симптоми вітряної віспи. На кшталт удару під дих ця новина розвіяла мій спокій. Я не знала, що могло бути гірше для моєї успішності, ніж подібний початок навчального року в новій школі. Вересень став для мене нестерпним проміжком часу фізичного й морального дискомфорту. 

Краплі дощу били по склу прозорими цівками, стікаючи вниз. Наш автомобіль стрімко рухався вперед, безжалісно розмиваючи силуети густих дерев на широкому узбіччі. Я повернула голову у бік повністю зосередженої на дорозі матері. Її пофарбоване в білявий колір волосся було трохи скуйовдженим, а губи стисненими. Із самого ранку у квартирі стояла шалена метушня, і, мені здавалося, мама буде ще декілька днів приходити до тями після підготовки до мого відʼїзду. 

Марго, так звали мою матір, була головним редактором у досить популярному видавництві. У нашій квартирі абсолютно всі полиці прогиналися під важкістю безкінечної кількості різноманітних книг. Мене це ніколи не дратувало, як і материна повна самовіддача та глибоке занурення в роботу. Навіть вдома.

Ми жили в затишній квартирі в тихому районі великого міста. Мама постійно прикута до екрана свого ноутбука, а я — зосереджена на навчанні. Ми були близькими, незважаючи на самодостатність кожної із нас і відсутність потреби в безперервному спілкуванні. Я могла поділитися з нею найпотаємнішим, знаючи, що мати допоможе мені з усією щирістю, яка була в її серці. 

Що стосується друзів, я товаришувала з кількома однокласницями. Окрім спілкування в школі, ми іноді проводили час у місті, особливо під час канікул.

Батька я не памʼятаю. Він покинув нас тоді, коли я була такою малою, що сліпа порожнеча витіснила собою абсолютно всі спогади.

Я знову спрямувала погляд перед собою. Під гнітом нав'язливих думок важко було залишатися спокійною. 

Офелія була тією школою, говорячи про яку, у деяких людей змінювався тембр голосу, інколи вдаючи награну чванливість. І хоча інформація про школу широко не розголошувалася, а її слава була оповита таємничістю, усім вона була відома як престижний заклад для дітей заможних батьків. Простими словами, там навчалися особливі учні. Особливість їхня полягала в таких ознаках, як багатство і винятковий розум. І, як я потім зрозуміла, за наявності першої ознаки, не обов'язковим було бути власником і другої. 

Поклавши лікоть на опуклу частину дверцят автомобіля і нервово кусаючи вказівний палець, я опустила погляд вниз. У бардачку лежав поспіхом кинутий мною складений навпіл лист паперу з переліком усіх правил і рекомендацій, який я отримала за місяць до початку навчального року. Різким рухом я підняла аркуш, у сотий раз пробігаючись поглядом по, здавалося вже давно, вивченим рядкам. Я подумки розсміялася над собою: наче, перечитавши ще раз, я знайду щось нове.

Найцікавішою частиною переліку всієї інформації була про обов'язки так званого комітету учнівського самоврядування. Значна кількість тексту, приділена цій організації, вказувала на те, що вона дійсно відігравала важливу роль у житті школи. Учнівський комітет контролював дисципліну та кооперувався з адміністрацією закладу. Його метою було сприяння розвитку самоврядування, відповідальності, лідерських якостей, а також забезпечення всебічного розвитку учнів. Офелія прагнула бути тією школою, успішність учнів якої б підживлювала бездоганну репутацію і високий статус закладу.