10.1

Леру запросила Аліна на день народження, і вона довго не могла вирішити, що їй подарувати. Хотілося знайти щось особливе, таке, що справді порадує. Зрештою Лера зупинилася на букеті квітів, сережках, кулоні та браслеті. Вона красиво все запакувала й залишилася задоволена своїм вибором.
На святі в Аліни були тільки найближчі друзі та її хлопець. Лера прийшла, привітала іменинницю, вручила подарунок і сказала теплі слова. Вечір минув легко й весело, залишивши приємне відчуття затишку. Пізно ввечері Лера вирушила додому й написала Кирилу, щоб він її зустрів, адже Аліна жила недалеко від нього.
Дорогою до Лери почав чіплятися якийсь хлопець років двадцяти. Ситуація була неприємна й напружена. На щастя, поруч опинився Кирило. Хоч він і був на рік молодший за Леру, та вмів постояти за себе, і тому хлопцеві швидко довелося відступити.
Лера запропонувала піти до нього, щоб обробити йому рани. Поки вона обережно обробляла Кирилові губу, він усміхався, ніби намагався її заспокоїти. Раптом він узяв її за талію й несподівано поцілував. Лера на мить розгубилася, але все ж відповіла на його поцілунок.
Вони відсахнулися один від одного. Кирило усміхався.
— Навіщо ти це зробив? — тихо запитала Лера.
— Бо захотів. І ще… я хочу тобі дещо сказати, — відповів він, усе ще тримаючи її за талію.
— Що саме?
— Я тебе люблю.
Лера була приголомшена. Кирило уважно подивився на неї й запитав:
— Це взаємно?
— Так. Я теж тебе люблю, — відповіла вона.
Почувши це, Кирило сказав:
— Леро, давай зустрічатися. Ти згодна?
Лера не вірила в те, що чує, але все ж сказала «так». Він міцно обійняв її й поцілував. Кирило був щасливий, і Лера теж. Вони часто ходили, обійнявшись, і не приховували своїх почуттів.
Та хтось спостерігав за цим із роздратуванням. Комусь дуже не подобалося їхнє щастя, і та людина вже вирішила: вона обов’язково знайде спосіб їх посварити…