Глава 57

161

Артем зупинив машину біля воріт будинку Соні, хоча навіть собі не міг пояснити, з якою метою приїхав. Просто захотілося побачити її, поговорити, обійняти.

Дзвонячи у двері, він не став вигадувати причини візиту, вона й так зрозуміє.

Незабаром Соня з'явилася на порозі. У короткому сірому халаті, волосся зібране в пучок, кілька прядок лізли в обличчя, без макіяжу вона виглядала наче янгол. Через деякий час Артем усвідомив, що роздивляється її довше, ніж зазвичай, і розгубився.

- Привіт. Я... скучив.

- А я думала, тебе привів запах Ліптона, який я заварила, - вона впустила його в дім.

- І це теж.

Скинувши взуття, Артем пішов за нею на кухню. Сів за стіл, і поки вона робила обіцяний чай, очей не міг від неї відірвати.

- Як поживають метальники ножів у фізруків?

- Чудово, - вона поставила перед ним чашку.

Ягідний аромат притягував, Артем зробив кілька ковтків.

- А Менгеле як відреагував?

- Сказав, що я все правильно зробила, - її це досі дивувало. - Якби я одразу розповіла на що Вадим здатен, Менгеле його сам пристрелив би. На його думку, приносити людям страждання може тільки він. Своїми дослідами... А тепер скажи, що за інформація в тебе була на Вадима? Ви один одного так швидко заткнули. Чим?

Артем задумався, сподівався відповісти на друге запитання, щоб уникнути першого, але в якийсь момент до нього дійшло щось інше.

- Я все зрозуміти не міг, звідки він це знає, - почав думати в слух. - Здається здогадуюся.

Соня зацікавлено смикнула підборіддям і Артем відповів:

- Катя зустрічалася з його найкращим другом Глібом і могла про все розповісти. А він уже передав Вадиму. Дивно, що він мене не видав, хотів же, та й Менгеле хотів мене знайти. Дізнався, що їм потрібен саме я, коли татуювання моє побачив. Але нічого не зробив.

- Тим краще, - розмірковувала Соня.

- Я так розумію, ви з Глібом не дуже близькі, хоч і родичі.

- Так, зіпсувала його служба на Менгеле, останню людяність втратив.

- Життя всіх псує, але деякі чинять опір, - він несвідомо почав її заговорювати, щоб вона не згадала про початок розмови.

- А що стосовно Вадима?

- Ти досьє на нас збираєш? - Артем усміхнувся.

- Так.

- Не думаю, що ти хочеш це знати, - він узяв чашку.

- Хочу.

Артем знову подивився на неї, бачив цей вимогливий погляд, що готовий до будь-якої правди.

- Гаразд, маєш право, - здався він. - Вадим зґвалтував Мілу... Про це ніхто не дізнався б, якби не відео в її телефоні. Там тільки їхні розмови та... Я не хотів, щоб ти це чула. Потім Вадим почав бігати за тобою і, чорт, я боявся, що він витворить щось подібне. Він спеціально до тебе ліз, знав же, як мене це бісить, ще суперечка ця...

- Його суперечка з Глібом? - поцікавилася Соня.

На диво, вона реагувала спокійно. Бо здогадувалася. Вже давно підозрювала, що в депресії Міли винен саме Вадим. Щоправда, сподівалася, що його залякування в підсобці - це просто гра і далеко зайти він не зможе. А він би зміг.

- То ти знала? - він ледь чашку не впустив від її запитань.

- Випадково почула, - відповіла вона. - Не думала, що заради перемоги він піде на все. Але ти як завжди вчасно.

- Я просто маніяк страшніше за Вадима, - він злобно засміявся. - Втираюся тобі в довіру, вистежив, коли твого батька не буде вдома.

- Як ти дізнався? - Соня награно здивувалася.

Обличчя Артема знову набуло серйозного відтінку.

- Значить, вгадав, - він зробив останній ковток. - Просто якби він був удома, вже сидів би з нами.

- Так і є. Він жодного гостя не пропустить.

Допивши чай, вони піднялися до неї в кімнату, де тепліше і затишніше. Соня ввімкнула настільну лампу, що радувала око синім світлом.

- Чому ти йому не довіряла? - Артем сів на підвіконня. - Всі ці роки батько не знав, хто ти така, хто твоя мати...

- Про це ніхто не мав знати, - вона присіла поруч. - Досі пам'ятаю очі мами, коли вона благала зберігати тату в секреті. Мені було шість років, я мало що розуміла, але це запам'ятала на все життя. Образ мами розсіявся, а слова залишилися.

- До речі, тут у нас багато спільного, за татуюваннями визначають. Не думала лазером звести? Якщо це єдине, що в них на тебе є...

- Хотіла, але боялася. Мої інстинкти самозбереження не дозволяють підпускати до себе людей, інакше зайве дізнаються.

- Це можна зробити в іншому місті, де ніхто не знає про те, що тут відбувається. І тим більше про те, що означає цей малюнок.

- А раптом знають? - ця думка переслідувала скрізь. - Чисто випадково про все дізналися і невідомо, що зроблять зі мною через це татуювання. Мені вистачило чуток, щоб перестати довіряти людям... Нерозумно звучить, але через це в мене ніколи не було нормальних друзів, ніколи не було стосунків. Потім я почала працювати на Менгеле, дізналася стільки нового, що не могло бути простим збігом. Здогадувалася я давно, а переконалася місяць тому, тоді вже почала замазувати татуювання. Дуже вчасно, бо Вадим дізнався, і ти почав мене підозрювати.