Глава 49

147

Цей сонячний ранок здавався особливим, мав душу гріти, а Данила нервував. Чим ближче він підходив до будинку Даші, тим сильніше билося серце. Давши їй час зібратися з думками й не чекаючи від неї всієї правди одразу, він тільки себе мучив. Зізнаватися в деяких речах дуже важко, але вже пообіцяв.

Він йшов до її будинку, підіймався сходами, дзвонив у двері. Даша відчинила одразу ж. У жовтому кігурумі, на голові капюшон із гострими вушками. Побачивши її такою милою і пухнастою, він розтанув.

- Давно хотів обійняти покемона, - Данило зайшов у квартиру. - Іди сюди, - він кинувся на неї з обіймами.

Даша засміялася і відповіла на жест.

Покінчивши з привітаннями, вони пішли в кімнату. Данила порадував той факт, що це місце знову сяє затишком і типовою для Даші атмосферою, а не димом і стражданнями.

Вона прийшла до тями, а він прийшов її добити.

На таке складно зважитися, вони відтягували момент безглуздими бесідами. Це краще, ніж те, що належало почути обом. Сказане змінить усе. Засмутить, розчарує, вб'є, але мовчання теж не віщує нічого путнього.

- Пам'ятається, вчора ти хотіла розповісти правду, - почав Данило.

- Це ти хотів! - Даша ображено надула губи й сіла на край письмового столу. - Гаразд, я розповім. Навіть якщо після цього ти перестанеш зі мною спілкуватися. Ах звісно! Ти вже це зробив. Не знаючи всієї правди, ти вирішив упасти на мороз. Варто дати тобі ще кілька приводів.

За такий сарказм Данилу хотілося придушити її. В хорошому сенсі. В недозволеному найкращим друзям сенсі. І хоч вони перестали спілкуватися з його ініціативи, але стосунки між ними гіршими не стали. Як би він не намагався уникати, вчорашній випадок у класі не дав цього зробити. Ну не може він її в біді кинути. Особливо після того, що вона почала говорити.

- Пару місяців тому Менгеле вколов мені отруту, і сказав, що дасть ліки тільки якщо я вб'ю дитину Лізи. В мене була доба, щоб це зробити, інакше... все. Того ж дня я напросилася в Лізи переночувати, вона не відмовила. Спочатку все складалося вдало, я підсипала їй снодійне, що дав Менгеле, потім вколола той препарат. Тоді ще Женя прийшов, запропонував мені фільм подивитися. Я погодилася, а потім... - вона запнулася. Говорити про це вголос було складно, але згадувати це кожного клятого дня ще складніше. - Так вийшло, що я теж випила те снодійне. Хтось вилив залишки чаю в заварник і воно почало діяти на мене. Виявляється, Женя все бачив і вирішив таким чином помститися. Скористався моїм станом, коли я ворушитися не могла. Він сказав, що про все забуде, якщо... - вона прикрила рот долонею, щоб крик не вирвався назовні. Продовжувати пояснення не обов'язково, її й так зрозуміють.

Данило несвідомо стукнув по столу, слухаючи, як було насправді. Знай він це від самого початку, не роздумуючи прибив би Женю за те, що взагалі посмів доторкнутися до неї, за те, що винуватою зробив. Але ж Даша була впевнена, що отримала за власні помилки, на ділі Жені дівку під наркотою захотілося і він її взяв. Що б Даша не говорила, Данило був іншої думки. Таке не прощається, ненавидіти ще сильніше просто неможливо.

Не почувши у відповідь жодного коментаря, Даша продовжила.

- Я виконала свою частину угоди, Менгеле дав мені протиотруту, але це був тільки початок. Він шантажував мене, говорив, якщо я буду погано поводитися, розповість про все Лізі. Навіть зараз, коли всі про все знають, він продовжує мені погрожувати. Доводилося розкидатися непотрібною інформацією, яка створювала ілюзію вірності. Про це ми домовлялися з Ігорем, що я доб'юся довіри Менгеле і буду здатна хоч на щось. Я б не розповіла їм нічого важливого, що могло завадити справі... але я вбила дитину Лізи. Я проміняла її життя на своє, про що сотню разів пошкодувала. Якби я знала, що на мене чекає далі, ніколи б не пішла на таке.

На цьому Даша закінчила розповідь. Інформації багато і зв'язно, у Данила й думки не виникне, що упущено найголовніше. Про те, що її життя, як і раніше, залежить від Менгеле і, можливо, залежатиме завжди. Це б виставляло її зрадником знову і знову, що так не вигідно.

Хвилинне мовчання Данила тягнулося вічність. Складно вгадати його ставлення до ситуації. Можна подумати, що він розвернеться і піде, а своїми вчинками Даша відвернула останню близьку людину.

- Даню, - прошепотіла вона. - Скажи що-небудь.

- Охрініти, подруго, ти справ накоїла.

В глибині душі вона чекала на іншу реакцію, хоч і розуміла, що за свою поведінку крім вічного бойкоту їй нічого не світить. Невдоволення і розчарування Данила насправді виявилося шоком, потім занепокоєнням. Невірно вона сприйняла його слова. Усвідомила це, коли він підійшов, узяв її за плечі й подивився в очі.

- Дашо, ти все правильно зробила, - говорив спокійним рівним голосом, який змушував вірити кожному слову. - Що б не сказали Вернер, будь упевнена, вони б зробили так само. Просто вони не розуміють, як це бути однією ногою на тому світі, і не розуміють, як це, скористатися єдиним шансом. І добре, якщо цей шанс є.

- Правда? - в її очах загорілася надія.

- Звісно, - він узяв її долоню у свою. - Так би вчинив будь-хто, і я не виняток. Це нормально. Я б не став ризикувати тобою і родиною, а іншими... без питань. Тому припини себе звинувачувати. Ти жива, а отже, все робиш правильно.