Глава 48

142

Скарги сестри на погану пам'ять і нічні кошмари не давали Данилові спокою. Спочатку думав, це звичайні сни, але, коли вона сказала, що її змусили забути, він насторожився.

На одній із перерв узяв Поліну за руку і повів у кабінет до Віри Андріївни. Був упевнений, що всю їхню трійцю застане там, і не помилився. Максим лежав на дивані, закинувши ноги в кросівках на спинку, Віра за столом, а Артем посеред кабінету, мабуть, теж щойно прийшов.

- У мене справа, - Данило пропустив сестру вперед.

Сам зайшов слідом, нібито випадково штовхнувши Артема плечем. Якби їхній учитель англійської не був хорошою людиною, виштовхав би звідси геть. Ніхто не бачив ворожості в цьому жесті, а вона була.

- Ягідко, повтори, що ти мені казала, - він звернувся до сестри.

- Я знайшла твої пігулки від голови.

- Не це, - Данило награно закотив очі.

Тоді Поліна сховала посмішку:

- Ми з однокласником гуляли в підвалі п'ятої школи, він мені таємне місце показував. Там коридор із рунами та великі двері. Я вже була десь там, не можу згадати.

Зацікавлені вчителі переглянулися. Артем сів на підвіконня, очікуючи продовження.

- А мама того самого однокласника - наш новий завуч, це так, якщо вам стане цікаво, - пояснив Данило. - На Поліні щось перевіряють, потім стирають пам'ять.

- Що на ній можуть перевіряти? - Віра звела брови. - Менгеле завжди пилинки з неї здував. Не думаю, що їхні дії небезпечні.

- Ви так спокійно про це говорите? - втрутився Артем, вказуючи на Поліну, яка не повинна це чути.

- Вона знає, кому можна довіряти й не проговориться, - сказав Данило і затягнув сестрі хвостик тугіше. - Мене більше хвилюють коридори, про які вона говорила.

- Що за коридори? - Максим прийняв сидяче положення. - Ми там кожен кут знаємо, ніяких рун немає.

Поліна підійшла до Віри, яку вважала головним авторитетом, хотіла сісти й розповісти детальніше, але дивлячись на стіл, передумала. Стоячи можна краще роздивитися аркуш із малюнком, що так зацікавив її. Атом. Переплетені овали, в центрі крапка.

- На дверях був цей малюнок, - вона вказала пальцем.

Сумнівів більше не було. Артем зістрибнув із підвіконня і першим подав голос.

- Ви теж про це подумали? Той самий склад?

- Виходить так, - погодилася Віра. - Кожні двері знаємо, а ці пропустили.

- А де знаходиться цей коридор? - поцікавився Артем.

- Ми залізли туди через крайнє вікно під школою, - почала пояснювати Поліна, показуючи руками. - Там перша кімната, забита дошками, брудна така, ми туди пролізли та знайшли в підлозі прихований прохід. У тому коридорі багато часу нікого не було, він запорошений і непомітний.

- Давно ми під школою не гуляли, - задумалася Віра. - Мені здавалося, там нічого цікавого.  

- Люди Менгеле думають так само, - додав Артем. - Тому багато чого пропустили. Треба перевірити.

- Може Поліну із собою взяти? - запропонував Максим.

- Ага, звісно! - рявкнув Данило. - Її там ще не вистачало. Якщо вона щось нове згадає, я повідомлю.

Віра і сама того не помічаючи, посміхнулася йому.

- Гаразд, тримай у курсі.

- На все добре, - відсалютував Данило і посміхнувся у відповідь, затримавши погляд трохи довше, ніж зазвичай.

Потім узяв сестру за руку і вийшов із кабінету.

- Це що ще таке? - вскочив Максим. - З яких пір ви посміхаєтеся одне одному?

- Було краще, коли ми сварилися? - засміялася Віра.

- Я вас двох із доброзичливими обличчями не сприймаю.

143

- Поговорити треба, - Вадим зловив Соню в коридорі. Вхопив за лікоть і потягнув до вікна. - Розповідай, що ти забула в шафі?  

Ховатися вічно в неї все одно не вийде, а вплутувати Вадима у свої справи не хотілося. Тоді довелося б розповідати про проблеми родини та підозри, що виникли стосовно матері й експериментів Менгеле. Вже давно Соня помітила недобре, думала, потрапивши на склад, зможе дізнатися правду. Для цього потрібна ключ-карта, якої в неї, звісно, не було, але була в директора, що не помітить тимчасової пропажі. Все пройшло вдало, крім одного - вона не встигла вийти.

Скажи вона тоді правду, викликала б необґрунтовані підозри, як дочка п'ятого об'єкта генної інженерії, адже ніхто так просто не стане ховатися, і бігати на склад. А Соня ховалася, бо кожен, чиє прізвище не згадується на складі як піддослідний, але таким є, в їхніх очах ще якийсь час вважається "п'ятим об'єктом". Вони будуть підозрювати кожного, поки не знайдуть те, що так шукають.

Соня не помилилася, прізвища її матері на складі не було. Тільки не ясно, добре це чи погано. Ще Артем почав щось підозрювати, на склад із нею викликався піти; вона не заперечувала, так спокійніше. Та й у разі чого він завжди готовий прикрити.

- Мені треба було попасти на склад, - відповіла вона. - Підозрювала, що над моєю мамою проводилися експерименти, думала щось дізнатися, але нічого не знайшла.