Глава 46

135

- Добрий раночок, Віро Андріївно, - до неї без стуку увірвався Менгеле. Очі гнівно блищать, чорну краватку послаблено, рукава піджака закочені. Нечасто побачиш його таким... неідеальним.

- А-а, Анатолію Геннадійовичу, - Віра підняла очі з телефону і на мить застигла, роздивляючись директора. - Ваш кабінет поверхом вище, прямо наді мною. Пора б уже запам'ятати.

- Якого чорта ваш Ігор розгулює по моєму підземеллю?! А по школі?! - закричав він. - Хіба він не повинен ховатися? Передай його батькові, щоб уважніше дивився за сином.

- Перший раз чую, - Віра повільно піднялася. - Ви ж його не спіймали?

- Звісно, ні. Тоді я б не питав. Лаборантка передала, от я й подумав, може, ти щось знаєш?

Вона похитала головою, не розуміючи, до чого взагалі ця розмова. Він не сподівався, що з ним будуть балакати, навіть відповіді не чекав, зник так швидко, що Віра й кліпнути не встигла. Почало здаватися, що він про все здогадується, водить їх хибними шляхами, розкидаючись усілякою інформацією, і приходив тільки через це.

Ця думка прийшла першою. Щоб у всьому переконатися, Віра зателефонувала Даші Паустовській.

Через кілька хвилин вона прийшла.

- Навіщо до вас приходив Ігор? Чому саме зараз?

- А що таке? Данило більше не пліткує? - Даша не змогла стриматися.

- А ти хочеш, щоб я запитала в нього особисто? - у відповідь отримала мовчання. - От і я не хочу, тому питаю в тебе. Навіщо він приходив?

- Він розповів нашим, що Микита живий. А ще правду про Олега Вернер.

Віра розгубилася.

- В підземеллі ви що забули?

- Погуляти вирішили. В нашому місті навіть сходити нікуди, а там така розважальна програма, ви б знали...

- Я знаю. Будете там шлятися - на собі відчуєте.

- Вже! - видала Даша.

- Коротше, звідки Менгеле про це дізнався? Він вас бачив?

- Нас тільки Соня бачила.

Віра хитнула головою і відвернулася. Отже, Менгеле має рацію, тільки не зрозуміло, що він хотів цим сказати, якщо Соню у зраді ніколи не підозрював... можливо, тому що вона його не зраджувала?

136

Соня відчинила двері і сіпнулася від несподіванки, побачивши Ігоря, рука якого застигла перед дверним дзвінком. Виглядав він як ходячий труп, котрий до того ж не спав тиждень, через мішки під очима і зовсім зачепитися можна. Якщо прийшов, значить сталося щось жахливе.

- Ти чого?

- У мене якась фігня з рукою, - він підняв перебинтовану долоню. - Розпухла і болить, я півночі заснути не міг.

- Напевно, там ще скло залишилося, - вона вийшла і, закинувши сумочку на плече, почала зачиняти двері на ключ. - Треба в лікарню.

- А-ага! - протягнув він.

- У цю зміну нікого з людей Менгеле не буде, не бійся. Я з тобою сходжу.

Іншого вибору немає, він погодився. Виявилося, Соня знала всіх лікарів і відправила його до нової медсестри, якій його особистість точно ні про що не говорить.

Час, що Ігор провів у кабінеті, здавався вічністю. Соня ходила коридором, читала стенди про різні хвороби, якими себе тільки добивала. Особливо після недавніх відкриттів.

Чуйка не підвела, коли за кілька хвилин Ігор, як ошпарений, вискочив із кабінету і, не чекаючи на свою супутницю, полетів прямо коридором.

Вона наздогнала його на вулиці.

- Якого біса?! - закричав він, схопивши її за плечі. В очах блищали сльози, руки тремтіли. - Звідки? Це він мене заразив? Ця мерзота смерті моєї хоче?!

- Це не він, - з удаваною впевненістю заявила Соня.

- Очі протри! Може одного разу роздивитеся чудовисько, на яке ви. Всі. Працюєте!

Ігор відштовхнув її і відвернувся. Схопився за волосся, яке ледь не виривав. Ходив туди-сюди, дихання ставало гучнішим, рухи різкішими. Він не стримав крику. Поглянув на небо, взявся за голову і знову закричав.

Спостерігаючи за поведінкою людини, життя якої перевернулося всього за кілька хвилин, Соня боялася підійти до нього. Занадто непередбачуваний, невідомо, що він витворить далі. У такому стані зазвичай здійснюються убивства і самогубства.

- Бляха! Я його заражу... Він у мене за все відповість. Шкода, він нікого не любить, помста була б солодшою.

- Ігоре, - Соня взяла його за плечі. - Тепер це не смертельно, ми прорвемося. Менгеле від такого гірше не стане і впевнена, він тут ні до чого. Я чула, ти спілкуєшся з Христиною... не пам'ятаю прізвище. Близько спілкуєшся.

- Ой тільки не треба мене... - Ігор смикнув руками.

- Ви використовували засоби контрацепції?

Він замовк. Більше не було бажання розмовляти. Зовсім. Шестерні в мозку почали щось розуміти.

- Ні.

- Слухай, я живу там майже все життя, її знаю з дитинства. Знаю, як вона живе і яка там репутація. Схоже, вся справа в ній.