Глава 45

132

Щоб не допустити успіху в дослідженнях Менгеле, людям Павука потрібно було першими потрапити до секретного складу, який свого часу сховав головний засновник.

Ользі з її положенням у компанії вдалося з'ясувати, що медальйон тепер зберігається в шкільному сейфі її чоловіка разом з усіма записами. Важливі сторінки вона встигла сфотографувати, але інформацію про місце знаходження секретної кімнати знайти не вдалося.

Знання батька Соні, враховуючи його зв'язки в минулому, зробили б значний внесок у розслідування. Тому щоб не їхати всім в інший кінець міста, переговорити зі Станіславом Вікторовичем доручили Артему.

Зустрілися там, де і минулого разу - у будинку Левицьких.

Артема вражала гостинність цієї людини, культурний і ввічливий, усіх радий бачити.

Вони розташувалися на кухні за чашкою кави і почали бесіду.

- Так, давайте ще раз, - підсумував Артем. - Медальйон відкриває таємний склад. Де він знаходиться, не знає навіть сам Менгеле. А ім'я Лізи, бо вона родичка того Войтека? Але це не пояснює, чому саме вона.

- Тому що Ліза - це ключ до тих дверей, - відповів Станіслав Вікторович, поправивши трохи посивілу шевелюру. - Як я зрозумів, дід Лізи хотів довірити все їй, думав, вона зможе досягти значних результатів, враховуючи її генетичні особливості. З народження відбиток її пальця запрограмований в їхню систему, але препарати, які на ній перевірялися, здатні зруйнувати все. Сканер відчує, що вона такий самий піддослідний і може не спрацювати. Менгеле не знав, що її чиста кров настільки важлива і своїми експериментами все зіпсував.

- Цього не було в щоденнику його діда, - задумався Артем. - Я чув, що ті двері також може відкрити п'ятий об'єкт генної інженерії. Точніше донька цієї людини.

- Мати Лізи і є п'ятий об'єкт, - Станіслав зробив пару ковтків кави. - Ліза успадкувала імунітет від матері, про що Менгеле і не здогадувався.

- Ви впевнені? Всі ми добре знаємо Лізу і щось вона не підходить під опис унікальної людини.

В самий розпал дискусій до них спустилася Соня. У модній теплій піжамі з каптуром на голові та навушниками у вухах. Артем не звик бачити її такою, отже не стримав усмішку.

Замість привітання Соня кивнула йому, зняла каптур і почала робити каву.

На її появу батько не звернув уваги і продовжив:

- Може не підходить, але її ім'я на медальйоні, це багато значить.

- Я взагалі не впевнений, що на її матері проводили хоч якісь експерименти. Найімовірніше, є дві людини, які можуть відчинити ті двері: Ліза і донька п'ятого об'єкта генної інженерії.

- Тоді ми не знаємо, хто це, - Станіслав постукував пальцями по столу. - Сумніваюся, що знайдемо. Жодної зачіпки, - поміркувавши ще раз, думка дещо змінилася. - Хоча знаєш, є одна особливість - татуювання атома десь на грудях. Мітка діяльності Менгеле. Її залишив ще Войтек при житті, а попередити онука не встиг, якщо звісно вірити чуткам.

Артем завмер. Часто чув про це, але встиг забути. Він знав, що така людина існує, знайшов доказ у телефоні Міли, тільки встановити особу не зміг.

Він рефлекторно підняв очі на Соню, яка вже стояла зі спущеними на шию навушниками і слухала їхню розмову.

- Але не єдина, - додав Артем. - Ідеальний імунітет, як мінімум, хіба ні?

Станіслав Вікторович кивнув.

- Ніяких хвороб, велика здатність до регенерації. Кажуть, такі люди інших наскрізь бачать, і думають вони не так, як усі.

- Так буває? Щоб ніяких хвороб?

- Буває, - він глянув на доньку. - Не пригадую, щоб Соня хворіла. Імунітет у неї гарний, вся в матір.

Подібна заява в цьому місті здавалася дивною і на думку спадало тільки одне.

- У цьому замішана діяльність Менгеле?

- Ні, - категорично заявив Станіслав.

Артем подивився на Соню. Стоячи до них боком, вона заливала в чашку окріп. Щось дивовижне було в її діях, він ніяк не міг відвернутися. Мабуть, уперше подивився на неї не як на колегу, а як на дівчину. Тільки зараз помітив, наскільки ідеальним було її обличчя, шкіра і волосся, без жодної вади, немов якийсь художник постарався. Такого ангела в реальному світі йому зустрічати ще не доводилося.

Незабаром до Артема дійшло, що вже якийсь час він не відриває погляду від Соні, а її батько не відриває погляду від нього.

- Вибачаюся, задумався, - він опустив очі.

- Буває, - Станіслав знизав плечима і продовжив тему. - Залишається варіант із Лізою. Сподіваюся, інформація невірна, і вона зможе нам допомогти.

133

Незважаючи на минулі образи, чотирьом однокласникам довелося зустрітися за межами школи для серйозної розмови. Місцем зустрічі обрали будинок Лізи та Жені, які, користуючись відсутністю батьків, покликали всіх до себе.

Ініціатором збіговиська стала Даша, проте її пояснення не знадобилися. Коли до них завітав ще один гість, усе стало зрозуміло. Пішов відчиняти Женя і, побачивши перед собою Ігоря, усвідомив, наскільки сильно радий його бачити. Немов не було цих жахливих місяців. Зі зникнення Ігоря все пішло шкереберть. А зараз він повернувся...