Глава 44

129

Стан Лізи покращився вже наступного дня, але виписувати її з лікарні не поспішали. Щоб остаточно не збожеволіти від нудьги, вона попросила Дашу принести довідник для підготовки до іспитів. Усе в одній книжці, стисло і зрозуміло, відверне від усіх проблем.

Тільки ось за довідником Даші довелося йти додому до однокласниці, де був Женя. Єдиний візит у це місце нічим добрим не закінчився, тож підходячи до потрібної квартири її почало тіпати. Але й не піти вона не могла, хотілося перевірити, що він робитиме і як поводитиметься. Після вчорашнього видовища Женя навряд чи з власної волі підійде до неї, хоча б тому, що боявся Данила.

Женя відчинив двері, байдуже вислухав її прохання, виніс потрібну книжку і, попрощавшись, зачинився. Жодних емоцій. Коли кожен заперечує те, що відбувається, можна і самій повірити, що цього не було. А через кілька місяців вона б із задоволенням удала, що не знає його.

Ближче до вечора в гості до Даші прийшов Данило. Телефоном вона розповіла про свій похід до Жені та його ігнор, але другу цього недостатньо, захотілося побачити її особисто. Тим паче матері вдома немає, а з Павлом він мав непогані стосунки.

- Ти бачив, як він дивився?! - видихнула Даша від надлишку емоцій. - Чорт, я не можу придумати жодної відповідної метафори. Його ніби кинули, ніби все життя зламали.

- Ага, - пробурмотів Данило і сів на край столу. - Думав, приб'ю його за такі погляди. Спочатку все зіпсував, а потім сподівається на другий шанс.

- Більше ні, - Даша сіла поруч. - Мені він і слова не сказав, я чекала на винесення мозку, а він мовчить.

Данило хитнув головою, розуміючи, як сильно все змінилося.

- Якісь півроку тому Нік ревнував тебе до нього. Ніколи цього не розумів.

- Ревнощі?

- Якщо тільки до Жеки. Я відразу сказав, які вони відстійні, що одна, що другий, таких навіть використовувати не вигідно. Собі дорожче. Іноді люди щось слушне кажуть, можна прислухатися. Напевно, мені варто було жбурнути доказами вам в обличчя, але я не хотів, щоб ви через мене розчаровувалися в інших. Ефект не той. Хто ж знав, що все вийде так. Тут навіть я очманів.

- Тому ти не розповів, що Ліза виплюнула екстазі? Не хотів бути винним у нашій сварці?

- Ти знала... - промовив Данило. - Звідки?

- Бачила. А потім... ти не раз натякав їй, як вона чужі долі однією пігулкою руйнує. Тоді я зрозуміла, що і ти це знаєш. Тільки чомусь мені не розповів.

- Це могло виправдати зраду Ніка?

- Ні.

- Тоді який у цьому сенс?

- Якби я цього не знала, то довіряла б їй.

- У тебе вистачило розуму цього не робити. Але ти довіряла Жені.

- Та нікому я не довіряла! - вскочила вона. - Обережність не запобігає проблеми. Недостатньо бути обережним. Ти можеш не вірити людям, можеш топити за ЗСЖ, але який у цьому сенс, якщо те, від чого ти тікав, дістанеться саме тобі?! Не чекаєш, але отримай.

Данило стиснув щелепу. Все правильно вона говорила. У тих, хто мріє жити, знаходять рак, а самогубці виявляються найздоровішими.

- Я... щось не так сказала? - він побачив перед собою очі Даші.

- На жаль, так. Деяких речей ти не уникнеш, щоб не робила. Це Жека ще не знає про тебе й Артема. А то зовсім із котушок злетів би.

Даша нервово усміхнулася.

- Ти знову починаєш? Після вчорашнього всі думають, що ми з тобою... - вона посоромилася говорити це вголос. - З Артемом у мене нічого немає.

- Переді мною ти чого виправдовуєшся? - він пройшовся кімнатою і змусив себе посміхнутися. - Це не моя справа.

- Не твоя, - вона намагалася вловити його погляд. - Але тебе це чіпляє.

Данило зупинився і нарешті підняв на неї очі.

- Що?

- Ти постійно підколюєш мене Артемом, тому що...

- Ні, - він продовжив міряти кімнату кроками.

Ця розмова заходила в невигідне йому річище, і щоб не наговорити дурниць, варто було піти.

- Я просто знущався з тебе, не зі зла, звісно. Ти ж мене знаєш, люблю дратувати людей. Робити все, щоб мене ненавиділи, - говорив Данило, підходячи все ближче. Взяв її за плечі й грубо продовжив: - Не намагайся бачити в мені хороше. Зітри той вигаданий образ і ніколи не згадуй про нього, - він відпустив її та відвернувся.

- Даню, ти чого? Вчора все було нормально, а сьогодні я не впізнаю тебе.

- Сьогодні я справжній, - відповів Данило. - Ти хотіла погратися, і ми це зробили. Гру закінчено.

- Це ж була не гра, - для неї так точно. - Що між нами відбувається?

- Нічого не відбувається, - він узяв курточку зі стільця і почав збиратися. - А зараз вибач, мені вже час.

Він вийшов у прихожу. Даша його наздогнала.

- Якого біса ти тікаєш? - дивлячись, як він натягує черевики, впевненість усе змінити тьмяніла. - Господи, Даню, мені ж не здалося. У тебе теж є до мене почуття...