Глава 43

126

На честь восьмого березня в школі проходив концерт, потім дискотека для школярів і банкет для вчителів. Менгеле, не шкодуючи ні коштів, ні часу, притягнув кілька пляшок шампанського, різні закуски і по букету для кожної робітниці. Проявивши трохи уваги, він викликав повагу в більшості жінок, окрім Соні та Віри, які нізащо не змінили б свою думку про нього.

- Так, начебто всі зібралися, - стоячи з келихом у руці, Анатолій Геннадійович пробігся очима по вчительській і не дорахувався деяких осіб. - Соню Станіславівно, ви в нас наймолодша. Збігайте за Вадимом. Він у себе.

Вона неохоче погодилася.

Спускаючись сходами, відчула, як тремтить усе тіло і чим ближче підходила, тим сильніше калатало серце. З кожним разом Вадим заходив усе далі, він не знав меж. Починалося все з вульгарних жартів, натяків, бувало доторкнеться випадково, потім і не випадково. Соня нікому не розповідала про його надмірну увагу, адже одне її слово проти авторитету Вадима могло зіпсувати їй усю кар'єру.

Заглянувши в підсобку, побачила його. Сидів за столом і заповнював папери, а збіговиська на честь жіночого свята йому були не до душі.

- Анатолій Геннадійович просив покликати тебе, - швидко промовила вона, натягуючи коротку сукню на стегна. Те, як він дивився на її ноги, вже напружувало. - Вони почали святкувати.

Вона збиралася йти, але різкий голос зупинив її.

- Почекай, разом підемо, телефон тільки знайду, - Вадим закрив зошит і почав нишпорити по столу в пошуках пропажі.

Соня присіла на диван, що стояв біля дверей, і втупилася на хлопця, який за хвилину встиг перерити всю підсобку. Невдовзі знайшов у куртці.

- Я як завжди, ще й без звуку, - він глянув на дисплей, потім на Соню, яка піднялася і почала повільно відходити назад, відчуваючи його недобрі наміри. - Може ну їх усіх?

- Я... піду.

Вона була біля дверей, як Вадим схопив її за руку і притягнув до себе.

- Не поспішай, без нас не почнуть.

- Клятий маніяк... ти ж працюєш у школі, - прошипіла Соня йому в обличчя і наступила каблуком на ногу. - Фетиш на беззаконня?  

- Є таке.

Немов пушинку він повалив її на диван і знерухомив, опинившись зверху. Заткнув поцілунком і поліз рукою під сукню. Навіть колготки не рятували, ще трохи й він їх порве.

Як би Соня не намагалася кричати й вирватися, його це не зупиняло. Тільки азарту додавало. Притискався сильніше, дозволяючи рукам вільно розгулювати по її тілу, важко дихав і безперечно був готовий на багато чого. Соня до останнього не вірила, що він здатен зайти так далеко, але тепер не сумнівалася.

Сам би він, напевно, не зупинився.

Соня розплющила очі й крізь сльози побачила Артема. Так вчасно з'явився, застав фізрука зненацька, і без зусиль зміг відштовхнути його. Кілька разів ударив, щоб біль протверезив. З підбитим оком Вадим не стане давати відсіч і почує все, що йому скажуть.

- Ще раз побачу тебе і доб'ю, зрозумів?! - ричав Артем. Схопив Вадима за комір сорочки та продовжив: - Це я вмію. Правда про тебе все зруйнує. А мені багато чого відомо.

Погрози з вуст Артема звучали так природно і впевнено, немалий компромат додавав сил.

- Ну спробуй, Пентак, - Вадиму достатньо було пригадати таємне прізвисько, щоб зробити цю битву рівною. - Як ти зрозумів, у мене теж дещо є. Не найприємніша інформація.

Хватка Артема ослабла. Не думав, що про це хтось дізнається, особливо Вадим, який з легкістю скористається інформацією у своїх цілях. Але він не стане цього робити, щоб уникнути витоку інформації, мовчати доведеться обом.

- Я тебе попередив, - виплюнув Артем і піднявся.

Поглянув на Соню і йому стало по-доброму шкода її. Стояла у дверях і боялася поворухнутися.

Артем узяв її за руку і вивів з підсобки.

- Ти так вчасно, - тихо промовила Соня. - Дякую.

Він машинально поклав руку їй на плече і повів далі. Наче відчував, що не можна її саму відпускати.

Ще вчора почув, як Вадим посперечався з Глібом, що «вмовить» Соню, а вже сьогодні почав діяти. Найжахливіше, її дозвіл не обов'язковий, можна застосовувати силу, що він і робив.

- Я б на твоєму місці ніж у рукаві носив або електрошокер у кишені, - порадив Артем. - Дивлячись на тебе, взагалі складно стриматися.  

127

Після кількох скорочених уроків старші класи залишилися на дискотеку. Захід відбувався в актовій залі, і, незважаючи на сонячний день, у приміщенні було досить темно через відсутність вікон. Гучна музика, натовпи вбраних школярів і ніяких учителів. Тільки біля входу як охоронці. З такою атмосферою було не гірше, ніж у клубі, тож юнаки нарешті змогли розслабитися. Вирушаючи на дискотеку, були впевнені, що адміністрація розмістила спостерігачів на кожному кроці, але цього разу їх ввели в оману і за ними ніхто не наглядав. Якби в них була ця інформація раніше, можна було б алкоголь принести, тільки ніхто не ризикнув.

Даша і Данило все свято не відходили одне від одного, танцювали, сміялися, обіймалися, зовсім забувши про домовленість зображати пару. Їм не довелося прикидатися, достатньо на час стати самими собою. Пригнічені почуття п'янили сильніше за вино.