Глава 42

124

- Даню, не хвилюйся завчасно, - Даша бігла за ним униз сходами. - Може вона в подруги залишилася!

Данило різко зупинився.

- У подруги вона була кілька днів тому, але не вчора. Виходить, вона в них.

Останнім часом Поліна часто зникала, але поверталася. Зараз її відсутність затягнулася, і найжахливіше, що в цьому був винен саме Данило. Вчора Поліна навіть додому не повернулася, чого він не помітив. Був упевнений, що за нею догляне батько, тому пішов на всю ніч по своїм справам. А вранці з'ясовується, що батько залишився на роботі в нічну зміну і про зникнення доньки не в курсі. Данило не поспішав ставити його до відома, сподівався розібратися сам.

Вони стояли на другому поверсі біля кабінету директора. Данило боявся, що в разі, якщо щось піде не так, він уб'є цю людину, але Даша, котра була поруч, спробує запобігти цього.

Він уже потягнувся пальцями до дверної ручки, як повз пробігла Поліна. У розкішній блакитній сукні, з двома ідеально заплетеними колосками. Так акуратно не виходило навіть у Данила з його досвідом "перукаря".

- Якого... - він смикнув рукою.

Коли Поліна, тікаючи від однокласника, знову з'явилася в коридорі, Данило спіймав її і повів до вікна, де на них чекала Даша.

- Ягідко, ти де була? - він присів перед сестрою. - Чому вдома не ночувала?

- Я була в Олесі, - відповіла вона. - Мене тато до неї відвів.

- Поліно, не дури, Олеся, у якої ти ночувала, - показав пальцями лапки, - сказала, що це було два дні тому і востаннє ви бачилися вчора в школі. Тебе не було на першому уроці, і ніхто з однокласників не знав де ти, - вдумавшись у власні слова, він випадково втупився в одну точку. Цією точкою виявився Менгеле, що вийшов із кабінету, розмовляючи з завучем. - Так, стій, - раптом усвідомив він. - Тато вчора був у нічну зміну, він ніяк не міг знати про твої плани й тим паче провести тебе до Олесі.

- Міг, - надулася Поліна. - Він учора був удома і вчив мене готувати піцу.

- Ягідко моє, це було позавчора, - Данило намагався зловити її погляд, але вона ховалася. Хоча так упевнено доводила свою правоту, що він їй майже вірив. Враховуючи постійні провали в пам'яті, це не в неї могли бути проблеми, а в нього. Лякало, що така доросла людина як він, уже не справлялася з обов'язком оберігати сестру. Чи все-таки справа не в ньому? - Який сьогодні день тижня?

- Четвер.

- Це який п'ятниця? - поправив він. - То ти дійсно не пам'ятаєш, що вчора було?

Знову перевів погляд із сестри на директора і здригнувся від одного вигляду цієї людини.

- Не знаю, - Поліна знизала плечима. - Можна я піду?

Не дочекавшись відповіді, втекла коридором, а Данило присів на підвіконня і нервово потер обличчя.

- І до неї мерзоти добралися.

Даша посунулася ближче і поклала голову йому на плече.

- Головне, що з нею все добре.

- Що в твоєму розумінні "добре"? - різко повернувшись, він випадково стукнувся губами об її лоб.

Вона не звернула на це уваги і поспішила з новою здогадкою.

- Раптом Поліна дізналася щось зайве і їй стерли пам'ять?

Данило незгідно стиснув губи.

- Я тут днями інфу цікаву знайшов, не знаю, що тепер робити. Пам'ятаєш, я хотів зробити ДНК тест? - відчув її слабкий кивок. - І я його зробив. Виходить, Поліна мені не сестра, батько їй абсолютно чужа людина, так само, як і я. Виникає запитання, якого біса? Нас народжувала одна й та сама жінка, тоді чому експертиза не показала хоч найменший відсоток спорідненості? Але це ще не все. Я попросив Лізу допомогти. Тоді я молився всім богам, щоб Женя не був моїм родичем. Коротше, Олег теж не її батько. Не знаю добре це чи погано, але я зі спокійною душею видихнув.

Стільки емоцій було в його розповіді, що він не помітив, як Даша зістрибнула з підвіконня і стала навпроти. Все, що він не зміг сказати, вона бачила по очах.

- Може когось із вас підмінили? - запропонувала вона, розуміючи, що помиляється.

- Я б теж так подумав, але ти подивися на батька, потім на мене і Поліну, надто ми схожі, я б цей варіант одразу викреслив, - подумавши ще раз, він зміг тверезо оцінити ситуацію. - Хоча може я просто не хочу в це вірити і заперечую очевидне.

- Може у Соні запитаємо? Вона має щось знати.

- Із задоволенням, - Данило рішуче зістрибнув із підвіконня і застиг. - А хто така Соня?

Даша насупила брови.

- Шкільний психолог. Ще лаборантка Менгеле.

- Я багато чого пропустив. Особливо момент, коли в нас з'явився психолог.

Спустившись на перший поверх, вони постукали в кабінет і зайшли. Побачили молоду дівчину в білому халаті, що сиділа зі стопкою документів, втомлено тримаючись за голову. На столі мікроскоп і кілька штативів із пробірками, де, ймовірно, була кров. З іншого боку шафа, забита паперами, що не мали стосунку до психології. Соня сіпнулася, побачивши учнів; повинна ховати все, що не пов'язано з діяльністю вчителя, але при них не стала морочитися.