Глава 41

122

Повернувшись до вчительської, Артем узяв зошити учнів, намагаючись вникнути в роботу, але в голову лізли зовсім інші думки. Відволікали, не давали сконцентруватися, а він не пручався. Дозволив заволодіти його розумом, сподіваючись знайти хоч одне пояснення тому, що сталося. Він не зміг тримати дистанцію. Знову.

Поява Ольги вмить привела його до тями. Бо до вчительської вона заскочила немов блискавка - так само швидко й несподівано. З її блідого обличчя стало зрозуміло багато чого.

- Олю, що трапилося? - Артем піднявся.

- Там Аня в медпункті, - почала вона, заїкаючись. Перевела подих, оглянула порожню вчительську й видала: - Мертва. Її застрелили.

- Що... - він кинувся до дверей перш, ніж усвідомив сказане.

Далі, не зупиняючись, вискочив у коридор, вниз сходами, перетнув хол і рушив у бік інших сходів до медпункту. Слідом бігла Ольга, в своїх чобітках на довгих підборах ледь встигала. Але на місці події опинилася майже одночасно з Артемом. Там на них уже чекали Віра та Максим. Сиділи на кушетці, перешіптувалися і боялися зайвий звук видати.

Артем застиг у дверях, дивлячись на мляве тіло сестри, що лежало біля вікна. Ноги потягнули його підійти, він сів і придивився. У джинсах і светрі з коміром, зверху куртка; вона лежала на спині, голова убік, обличчя ховало фарбоване біляве волосся. У скроні слід від кулі, котрий навіював ще більше жаху.

Артем прибрав волосся з її обличчя.

- Це не Аня.

Інші могли сприйняти це як несмішний жарт, якби в цей момент не відчинилися двері і до них не зайшла їхня медсестра Аня. Ціла й неушкоджена.

Максим вскочив на ноги і мало не посивів від несподіванки.

- Тепер не зрозумів, - він бігав очима від дівчини, що стояла в дверях до загиблої, і помітив, що виглядають вони однаково. Тільки відтінок волосся різний, але зустрінь він когось із них на вулиці, обох би сприйняв за одну.

- О господи... - Аня скинула сумочку і на ватних ногах підійшла до незнайомки. Довго й уважно вивчала її обличчя, не в змозі зробити висновок, котрий і так був зрозумілий. - А що тут відбувається?

- Це Яна, твоя сестра-близнюк, знайомся, - сказав Артем і встав. - Вона тобі життя врятувала. Вас переплутали.

- Що? Якого біса?! - Аня поставила руки в боки й оглянула кожного. Ніхто не сприйняв її запитання всерйоз, відповідно відповіді не прозвучало. - У мене була сестра, а я тільки зараз про це дізнаюся? - вона повернулася до брата.

- Запитай у батьків, чому так? - він зупинився за шафою, що слугувала перегородкою. Найжахливішого за нею не видно. - Тебе підозрюють у зраді? Тому вирішили вбити?

Аня опустила голову.

- Так? - повторив Артем.

- Так! - рявкнула вона. - Вадиму надійшов наказ позбутися мене. Я думала, вони спочатку перевірять, а ні, у них свої методи.

- Значить Вадим...

- Я випадково підслухала. Вони називають це чищенням. Від непотрібних людей.

Слова вилітали неохоче, кожне різало по серцю. Люди, яким вона довіряла, просто вбили її. Не вона їх зрадила, а вони її.

- Я вже бачила її, - пролунав різкий голос Ольги. Вона підійшла до них. - Родимка під нігтем на вказівному пальці. Таке неможливо ні з чим сплутати.

- Маячня! - вилаявся Артем. - Вона все життя прожила в Америці. Ти ніяк не можеш її знати.

Пізніше він згадав про підозри, що виникли тиждень тому. Він повернувся додому завчасно і заглянув у ноутбук Яни, поки та була в душі. Листування в невідомій йому соціальній мережі та фотографію з Мілою він ще якось міг зрозуміти, але відео-повідомлення, де Яна говорила майже ідеальною українською, перевернуло все його уявлення про власну родину.

- А ти запитай у батька, де він жив кілька років тому! Скажи українською, що його донька загинула і подивися на його реакцію. Впевнена, він тебе чудово зрозуміє.

- І... де він жив кілька років тому? - затинаючись, запитав Артем. Тепер він готовий повірити в усе.

- Тут, - вона обвела руками навколо себе. - Вона кілька років перебувала під наглядом наших лікарів. У неї було якесь захворювання нирок або печінки, не пам'ятаю вже... Невиліковне, здавалося б, а потім вони з батьком приїхали в нашу клініку.

- Як вони про неї дізналися?

- У твого батька великі зв'язки серед засновників.

- І коли це все...

- Років десять тому. Їм довелося залишитися в місті на довгий час, і дати слово, що ніхто нічого не дізнається. Вони іноді приїжджали сюди, Яна була тут як своя.

Тепер і Артем це розумів, але мучило питання: чому про це не знала його родина? Невже батько вирішив віддати на досліди власну доньку? Лікували її експериментальними речовинами, добре, що вони подіяли, а якби ні?

Розбившись на вісімнадцятиріччя на байку, Артему терміново було потрібне переливання крові і допомогти йому в цьому могла саме Яна, у якої щось жахливе в крові. Спочатку здавалося дивним, що американський лікар дозволив експерименту Менгеле бути донором, а зараз стало зрозуміло, що і лікар був куплений.