Глава 37

106

Підходячи до свого будинку, Соня почула позаду доволі знайомий голос. Це була жінка похилого віку, що жила по сусідству і колись вважалася другом сім'ї. Батько Соні часто допомагав їй по господарству, а вона пригощала його пиріжками. Згодом спілкування і зустрічі припинилися, бо сусідка перестала тут з'являтися.

Соня ледь упізнала в ній ту стареньку, адже виглядала вона значно молодше. Волосся пофарбоване в чорний, зібране у високий хвіст, на ногах молодіжні черевики, а сама вона закуталася в темне пальто.

- Вітаю, люба, - сусідка взяла її під руку. - Потрібен твій добрий вплив.

Соня насупила брови.

- Безплатний психолог чи що?

- Так! У тебе ж і диплом є.

- Це ще нічого не значить.

Диплом психолога у неї й справді був, вдалося отримати всього за пару років, але основною її діяльністю стала робота в лабораторії, яка виявилася набагато перспективніше, ніж мізерна робота за професією. У людях вона розбиралася добре, але ніколи не афішувала цього, будь-яка інформація надходила від батька, при чому проти її волі.

- З онуком моїм поговориш? - дамочка знову схопила Соню за руку і наблизилася до обличчя. - Мозок йому треба вправити.

- Не знала, що у вас є онук.

Вони з батьком прожили тут п'ятнадцять років, але жодних її родичів вона так і не згадала.

- Гаразд, давайте.

Дорогою Соня почула проблему більш детально, але зрозуміти причину не змогла. Вони повернулися на кілька будинків назад і зайшли на подвір'я, що зовсім не змінилося з її останнього візиту. Тільки тепер усе всипане великим шаром снігу, доріжки не розчищені, лише трохи витоптано до будинку.

У прихожій Соня зняла черевики, розстебнула курточку і зайшла у вітальню, де мав бути об'єкт. 

Молодий хлопець із коротким чорним хвостиком, насилу зібраним на потилиці, сидів, закинувши ноги на комп'ютерний стіл. Одягнений у чорну сорочку і вузькі джинси, всі зап'ястя в браслетах. З колонок лунав хардрок, що заглушав усе навколо. Хлопець махав головою в такт музиці й не помічав, що він уже не один.

Соня не поспішала заявляти про свою присутність. Зупинилася у дверях і втупилася на нього, намагаючись згадати, де вони могли бачитися раніше. В такому маленькому місті це не дивно, заочно тут знайомий кожен. І їй дійшло. У ранньому дитинстві вони гуляли разом. Їй було років п'ять, а йому ймовірно менше. Тоді вони бачилися востаннє, в цьому ж районі. Минуло стільки часу, вона встигла забути про його існування, а тим паче не могла згадати ім'я.

Коли одним питанням стало менше, вона підійшла до колонки, зробила звук на мінімум і сіла поруч на край столу.

- Ну, привіт.

Хлопець примружився, теж намагався згадати.

- А я тебе знаю. Ти десь тут живеш, тільки з дому не виходиш, інакше чому я тебе не бачив... З чим прийшла? Бабка скаржилася?

- Типу того.

- І ти вирішила скласти мені компанію, - він нахабно оглянув її з ніг до голови, потім повернувся поглядом до області декольте.

- Подумала, може в тебе сталося щось, - підвищивши голос, вона привернула його увагу до своєї персони. - Може, ти хочеш поговорити про це?

- Точно не з тобою.

- А з ким? Ти не схожий на людину, яка може висловитися батькам.

- Ой, що ти в цьому розумієш?! - він невдоволено скривився і почав повільно додавати гучність музики. - Мамці своїй будеш мудрувати...

- Немає в мене мами, - Соня вимкнула звук проти його волі.

- У мене тепер теж, - після її одкровень він зовсім забув про рок, який мав заткнути її. - Батько її до могили довів, тепер робить вигляд, що нічого не відбувається.

- І тебе це мучить? Його байдужість?

- Ні, це мене хвилює найменше, - він піднявся зі стільця і пройшовся туди-сюди. - Я в небезпеці, можливо смертельній. Знову-таки вплутався в це мій батько, а терпіти маю я. Нерозумна думка, що син за батька відповідає.

Соня бачила, як важко йому дається ця інформація. З ким попало він би не пліткував, а їй довірився. У якийсь момент вона перестала його слухати, вражена таким збігом.

- Так ти Ігор?! Той, кого так шукає... Менгеле, - вона побіліла від усвідомлення, що за хлопчиком, якого вона добре знала в дитинстві, почалося полювання.

- А ти... - він завмер, коли потрібна відповідь спала на думку. - От чорт...

Якщо ця дівчина не на боці Павука, а вона не на його, але водночас знає про те, кого шукає Менгеле, значить...

- Не думала, що мій сусід син Павука, - вона повільно потерла обличчя. Була шокована не менше і не могла змусити себе продовжити.

- Не думав, що Менгеле на шиї сусідку пригрів.

- Я нікому не розповім, не хвилюйся, - видала Соня.

- Та що ти?! Які в мене гарантії?

- Жодних, - її спокій викликав ще більше здивування. - Але чому Менгеле досі не знає, що щур, якого він так старанно шукає, живе з ним в одному будинку?