Глава 36

103

Час, проведений у бабусі, відбився на Ігорі не найкращим чином. Бо бабця, яка мала доглядати за онуком, знайшла собі нове “кохання на все життя” і зникла, з'являючись удома раз на тиждень. Ігор, перебуваючи в оточенні старих друзів, і сам не помітив, як піддався їхньому поганому впливу. Начхав на плани, які мали гарантувати щасливе майбутнє, викинув з голови всі настанови батька, залишилася тільки свобода, яка обіцяла дати набагато більше.

Зустрівшись із недавньою знайомою, вони вирішили поспілкуватися ближче й закінчити розпочате. За місяці тут, зустрічі з цією Христиною увійшли у звичку, до того ж жила вона поруч і за будь-якої зручної нагоди забігала в гості.

І зараз прийшла, але їм завадили. Стукіт у двері не припинявся, ніби невідомий знав про наявність господарів у хаті і йти не збирався.

Перший час ці двоє намагалися не звертати уваги, адже в бабусі є ключі, а інших не кликали, але незабаром Ігор не витримав. Скинув з себе Христину, вдягнувся і повів її у ванну. Сховав разом із її речами, потім переконавшись, що немає доказів, які доводять візити дівчини до цього будинку, пішов відчиняти двері.

Перед ним стояв батько. У дутій куртці, на шапці танули сніжинки, руки в кишенях. Втомлені очі, легка щетина.

- Привіт, синку.

Ігор завмер. Уже не сподівався на цю зустріч; щойно дозволив собі жити повним життям, як прийшли його виховувати. Неохоче відійшов від дверей, запускаючи гостя.

За ті секунди, що батько ходив будинком, зазираючи в кожен куточок, Ігор ринув у ванну, де Христина встигла вдягнутися.

- Тобі вже час.

- Ми не закінчили, - вона обійняла його шию, намагалася поцілувати, але цього разу він ухилився.

- Далі без мене, - Ігор потягнув її до виходу, дорогою захопивши курточку.

В коридорі зачекав, поки вона взується, і виставив із дому, перед носом зачинивши двері. Негарно вийшло, але такі як Христина в образі не будуть. Скоріше смішно стало, що довелося ховати дівчину від сторонніх, як якійсь малолітці.

У дверях Ігор зіткнувся з батьком, у погляді якого щось змінилося. Радість зустрічі він і тоді не показав, а зараз дивився з огидою, немов щось знав.

Насправді так і було. Микола почув жіночий голос, що належав точно не Лізі. Тоді стало зрозуміло: його тямущий, не по роках кмітливий син зневірився настільки, що начхав на все, за що ніс відповідальність.

У такій поведінці сина він звинувачував тільки себе. Знав, що тут живе компанія юнаків, від яких Ігоря кілька років відгороджували, а зараз обставини змусили повернутися. Спочатку здавалося, що окремо в Менгеле буде менше шансів знайти їх, тепер Павук сумнівався, що вчинив правильно. Від кулі він сина прикриє, а від убивчого впливу - ні. І моральне виснаження, яке загрожує під час спілкування з цими малолітніми злочинцями, набагато реальніше, ніж потрапити на очі Менгеле, варто було тільки сховатися раніше.

- Як ти? - запитав батько, прогулюючись вітальнею.

У цій кімнаті мешкав Ігор, і судячи з ідеального порядку, бував тут не часто. Майже щодня хтось із місцевих підлітків влаштовував вечірку, на яку він не міг не піти. Що таке ночувати вдома, він встиг забути.

- Я хвилювався, - продовжив Микола, не почувши ні слова.

На це Ігор не зміг відмовчуватися.

- З яких пір?! - крізь зуби процідив він, повільно підходячи до батька. - Два місяці не згадував про мене, хоча я чекав, сподівався... Тепер воно мені вже не треба, сам розберуся. Я ж ніколи не був тобі потрібен і чудово це розумію. Прикро, що думки про помсту замінили тобі все і всіх. Ти забув, що в тебе є син, який на тебе чекав, дружина, якій ти був потрібен. Ти знайшов заміну кожному, кому був дорогий!

Як би Микола не хотів заперечити, розумів, що син має рацію. У кожному чортовому слові він мав рацію. Особливо про помсту, яка лягла завісою на очі й не дозволяла бачити, що коїться під носом.

- Слухай, синку, я хотів приїхати раніше, дуже хотів, але боявся наражати тебе на таку небезпеку. За мною могли простежити, а телефонний дзвінок обчислити. Я боявся привести на хвості вбивць, зараз я тисячу разів усе перевірив і ось я тут, а ти... навіть не можеш зробити вигляд, що радий мене бачити. Хоча тобі тут і без мене непогано.

- Звісно, мені тут дуже весело, - із докором протягнув Ігор. - Я всього лише знайшов те, чого ви мені дати не змогли. Зациклені на своїх проблемах і не помічаєте нічого навколо. Правильне рішення, якщо йдеться не про родину! Напрошується запитання: навіщо ви мене народжували, якщо не збиралися виховувати і піклуватися? Для "аби було" рибок заведіть. Ви за собою встежити не можете, а тягнетеся за додатковою відповідальністю. Ти навіть зараз мене в чомусь звинувачуєш. Але чим ти кращий за мене? Спиш з іншою жінкою при живій матері. Впевнений, ти мене добре розумієш і не здивуєшся, що від нестачі уваги заміну починаю шукати і я.

- Я тебе не засуджую. Жодне твоє рішення. Твоє життя і тобі вирішувати.

- Та невже?! - Ігор махнув рукою. - Про себе ти так само скажеш? Твоє життя і зради матері твоя справа?

- Її вбили.

Два місяці він мовчав, ніяк не наважуючись зізнатися синові. І не розумів, чому в Ігоря навіть підозр щодо цього не виникло. Мабуть, він мав рацію, кажучи, що його обділили увагою. Раніше з матір'ю не спілкувався, і в смертельній небезпеці про неї не згадав.