Глава 35

101

У зв'язку з сильними морозами та поширенням грипу, школи закривалися на карантин. За словами адміністрації, позапланові канікули триватимуть тиждень, максимум два. Навіть такий короткий термін учні сприйняли як подарунок долі. І не тільки вони.

Менгеле був щасливий не менше від можливості кинути все і поїхати в столицю до людини, в якої весь цей час зберігався медальйон. Ці думки йому душу гріли, світився від щастя, а в останній навчальний день навіть дозволив влаштувати в школі дискотеку.

Цей захід відбувався в актовій залі. Більшість крісел сховали в підсобку, залишивши пару рядів біля стіни, частину сцени зайняли колонки й діджей, робота якого - перемикати музику та позіхати від нудьги. Новорічні плакати і прикраси так само радували очі, ніхто не подумав прибрати їх. Ялинку забрали - цього достатньо.

Вхід дозволено середнім і старшим класам, за винятком Данила. Вчителі пам'ятали, чим закінчилася остання дискотека і з жахом чекали на цю. Данило всього лише примудрився принести в школу кілька пляшок горілки та споїти півкласу. Загалом тоді всі залишилися задоволені, звісно, крім учителів, кому довелося відповідати за його тупі витівки.

Його б із радістю не пустили цього разу, але Віра вмовила дати йому шанс, адже кожен має право на помилку. Вона взяла відповідальність на себе, підкресливши тим фактом, що поведінка Данила останнім часом стала значно кращою і йому можна вірити. Враховуючи, що останній урок літератури, коли Данило врізав директору, залишився в таємниці, педагогічний колектив пішов на поступки.

І хоч шкільна дискотека виглядала дитячим садком порівняно з тусовками Віки, проте прийшли всі. Така подія здавалася важливішою за підсумкову контрольну і підготувався кожен. Для дівчат це зайвий привід привести себе до ладу, вдягнути найкрасивішу сукню, зробити зачіску і показати себе.

На думку хлопців це було схоже на збіговисько тих, кому за тридцять. У перші півгодини майже кожен встиг поскаржитися, що без алкоголю на шкільній дискотеці робити нічого, і активно почав шукати Данила. Але він прийшов непідготовленим, чим розчарував багатьох.

Наближаючись до своєї компанії, він оглянув кожного. Ліза у просторій бежевій сукні, якою намагалася приховати вагітність, волосся розплетене, тільки маленький хвостик на маківці; очі нафарбовані яскравіше, ніж у будь-який інший день. Женя у звичних йому джинсах і толстовці, окуляри не зняв - додавало родзинки образу.

На Даші він загострив особливу увагу. Чорна сукня з відкритими плечима, ідеально рівне волосся, на ногах високі чобітки на підборах. І така приваблива посмішка. Якби була можливість поставити світ на паузу, щоб подивитися на неї ще трохи, він би безумовно зробив це.

У відповідь отримав такі ж зацікавлені погляди. Хоча нічого незвичайного в ньому не було, окрім білої класичної сорочки - історично рідкісний колір у його гардеробі; і зачесаного назад волосся, яке у звичайний день стирчало на всі боки, створюючи образ поганого хлопчика.

 - Я тебе не відразу впізнала, - Ліза примружилася. - Зазвичай на маніяка-вбивцю схожий...

- А ось ти маєш чудовий вигляд, - сказав Данило. - І не тільки сьогодні.

Від несподіваного компліменту Ліза розгубилася. Данило міг задовольнятися її поразкою. Бачив, як сильно її душа мріє образити його, але не бувати цьому.

Даша з Женею в їхні розмови не втручалися, сказати хоч слово означало підкинути кілька приводів, що дадуть змогу розвинути сварку, і тривати це буде нескінченно довго.

Музика стала голоснішою, розмови припинилися і учні нарешті дозволили собі розслабитися. Якщо вірити вчителям, пісні грали сучасні, хоча погодитися з цим міг не кожен. Зараз це не мало значення, подібні зібрання не сприймалися серйозно. Важливіше бути з друзями та гуляти порожньою школою. На годиннику четверта, за вікном темно, а на освітленні сьогодні вочевидь заощадили.

За півгодини безперервних танців усі з ніг валилися від втоми й було вирішено перепочити. Данило зник у натовпі, інші сіли на краю сцени, спостерігаючи за нестримними веселощами однокласників.

До них підійшов Назар. Навіть у такий вечір одягнув спортивний костюм, виглядало непогано, але не відповідало заходу.

 - Теж із нудьги тухнете? - запитав він.

Ліза поставила руки в боки:

- Поки ти не прийшов було дуже весело.

- Я бачу, - Назар кинув на неї недовірливий погляд і поліз у кишеню штанів. Дістав баночку з пігулками й демонстративно покрутив у руці. - Є тема розважитися. Хтось бажає?

Лізі першою дійшла суть пропозиції, вона одразу ж сіпнулася в його бік.

- З глузду з'їхав?! Сховай!

- Це анальгін, Лізко, будеш? - усміхнувся Назар.

Вона закотила очі й відійшла. Перестала втручатися і її залишили в спокої.

- Я буду, - Даша простягнула долоню.

Назар засумнівався. Але побачивши благання в її очах, поклав пару пігулок їй в руку.

Одну Даша одразу ковтнула і мимоволі зустрілася з розчарованим поглядом Данила. Він підходив до них, а помітивши таке, зупинився. Веселощі тривали, натовпи підлітків стрибали під музику, співали, кричали, але для нього цього більше не існувало. Даша удала, що нічого не сталося, він не зміг вчинити так само. Пробираючись крізь молодь, що штовхалася в темряві, знайшов очима Назара, а наступної секунди немов вихор налетів на нього.