Глава 30

86

Під кінець навчального дня до Даші підійшов Данило.

- Хочу звалити з історії. Ти зі мною?

Її очі загорілися:

- З історії, звісно.

Пропустити урок Павла вона завжди рада, незалежно від обставин, а з найкращим другом, якого вона не бачила всі канікули - приємно вдвічі. З Данилом останнім часом відбувалося щось дивне, він віддалився, і справа була не у Вірі. Тут щось іще. На будь-які спроби поговорити він міняв тему, таке ставлення дратувало і незабаром Даша перестала лізти. Зараз він сам підійшов, отже, не збирається більше мовчати.

Вони схопили курточки, рюкзаки та побігли на вулицю. Знову сніг, жахливий вітер, який витерпіти так само складно, як і урок Павла Олексійовича. Натягнувши каптури, вони вирушили в бік теплого притулку. Зазвичай місцем переговорів слугували величезні плити за школою, зараз у зв'язку з несприятливими погодними умовами довелося завітати в нове кафе, що відкрилося зовсім поруч.

Атмосферне місце. Тепло, приємна музика, запах кави та свіжих булочок.

Вони зайняли столик у вікна, замовили гарячі напої й, сівши один навпроти одного, почали бесіду.

- Ну, що ти? - Данило уважно оглянув подругу.

Пишне волосся трохи втратило форму через сніг і почало закручуватися, червоні щоки, карі очі світилися від щастя, усмішка не спадала з обличчя. Вперше за довгий час вона виглядала щасливою, притягувала своєю енергією, навіть не помічаючи цього, а Данило не міг очей від неї відірвати.

- Поки жива, - жартувала Даша. - У тебе що? Новини є, так розумію?

До них підійшла офіціантка в коричневому фартусі з тацею в руках. Поставила дві чашки кави й пішла.

- Так, є, - Данило провів поглядом працівницю цього закладу і повернувся до подруги. - Не знаю, що тепер робити. Не допомагає це знання правди, тільки гірше стало.

Даша кивнула, давши йому можливість говорити далі.

- Параноя в мене, - він зробив ковток кави. - Коротше, у батька є найкращий друг - Олег Вернер. Думаю, здогадуєшся, хто такий. З'явився після смерті мами, коли народилася Поліна. Всі ці роки він допомагав нам, доглядав, і зробив усе, щоб ми з нею тоді не потрапили до дитячого будинку. Днями я дізнався, що завдяки йому мого батька випустили з в'язниці. Ще він мене перед Віктором вигороджував, щоб мене зі школи не виперли. Я зрозуміти не міг, чому вони терплять мене і коли прийде кінець їхньому терпінню, а виявляється...

Він не зміг пояснити, а в Даші виникло своє запитання.

- І в чому проблема?

- Поліна підслухала його розмову з якоюсь Аллою. Твоя покійна сестра, так розумію. Виявляється, за його наказом тебе мало не підірвали в бункері. Гадки не маю, навіщо йому знадобилися наші смерті. Про це навіть Менгеле не знає, Олег усе провернув за його спиною. Скористався довірою твоєї сестри, яку в коханки записав і помикав нею, обіцяв щасливе майбутнє. Коротше, вона вагітна від нього була, але їй би не дали народити. Тому вони вирішували проблему, яку вигадав Олег. Думали, якщо все виправити, Менгеле змилується.

Даша опустила очі. Світ виявився таким тісним, а найжахливіші люди - рідними.

- Вона все це чула? - прошепотіла Даша.

- Не все, дещо дізналися люди Павука, - Данило закотив рукава і поправив фенечку. - Поліна чула, що тебе тримали в бункері і що Олег шукав у мене в кімнаті журнал.

Даша стиснула губу.

- Він же їхній батько...

- Який завжди догляне за піддослідними й підмінить Жеці краплі для очей, про які він так базікав.

- Може їм розповісти?

- Не треба. Батькам вони й так не довіряють, зайвого не бовкнуть, - запевнив її Данило. - А от Жені за краплі треба натякнути, щоб ретельніше перевіряв. Без очей ще залишиться, мені грубити перестане.

- Гаразд, із цим розберуся.

- Обожнюю їхню родину, - посміхнувся він. - Знаєш, що лякає найбільше? Олег з'явився відразу після смерті мами та почав грати роль благодійника.

Даша вловлювала кожну його емоцію, серце завмирало, відчуваючи напругу, яка передавалася і їй самій. На кожну відповідь з'являлося ще більше запитань. Особливо зараз, коли вони обидва дійшли до однієї й тієї самої здогадки, не наважуючись сказати вголос.

 - Думаєш, Поліна від нього?

Данило заперечливо махнув головою.

- Так, - видав зовсім протилежне. - Зроблю тест ДНК, знатиму точно.

- Не хвилюйся завчасно, - Даша накрила його долоню своєю. - Може збіг.

Данило занурений у роздуми, несвідомо переплів їхні пальці, коли нарешті отямився, відпустив і почав говорити:

- Можливо, але зрозуміло одне: наші життя занадто важливі для них. Стільки років трясуться над нами, мало того, що мене терплять, так ще й... Менгеле прикрив собою Поліну. Сам постраждав, а її врятував. Виявляється, всі відповіді ховалися в одному - моя мати навчалася в п'ятій школі. У ті часи їхні експерименти тільки починалися і проводилися не на багатьох... над нею, мабуть, теж.

- Думаєш, вона померла від невдалого експерименту? - запропонувала Даша. - Тоді б це все пояснювало.