Глава 28

81

Наступного ранку пішла чутка, що Данило Островерхий у лікарні. Поступив у важкому стані, чим зайвий раз нагадав про себе. А цього йому хотілося найменше.

Першою до нього завітала Віра. Накинувши білий халат, стрімголов бігла до палати, аби переконатися, що все, що про нього казали - не правда. До цього була впевнена, що він доросла і відповідальна людина, яка не буде вживати наркотики, тим паче в таких кількостях, але вона помилилася. Його зовнішній вигляд говорив сам за себе. Блідий, без звичного блиску в очах, із загальмованою реакцією.

Данило хитав ногою, звішеною з ліжка, і не відривав очей від вікна. Насолоджувався самотністю, поки міг і про компанію навіть не мріяв.

- Даню, що ти робиш? - Віра сіла поруч на стілець. - Це через те, що ми розлучилися?

Данило опустив очі. Довелося приєднатися до розмови, бо її теорії абсурдні.

- Я схожий на людину, яка захоче здохнути через те, що посварилася з подружкою?

Така заява ніяк не в'язалася з його іміджем.

- Ні. Тоді в чому справа? Чому ти...

- А ви, Віро Андріївно, і справді погано мене знаєте.

Він, звісно, розумів, що з його репутацією подібне ні в кого сумнівів не викличе. Але не думав, що така близька людина, як Віра, сприйме цю маячню серйозно. Хоча, з іншого боку, так навіть краще.

- Так посвяти мене! - вона взяла його за руку.

- Боже, Віро, я не вживаю! - сіпнувся він. - Навіщо самому отруювати собі життя, якщо в інших виходить краще?

- Гаразд, вибач, що сумнівалася, - вимовила з винуватим обличчям. - А це все, - вона обвела поглядом палату. - Справа рук...

- Так, - перебив Данило, прийнявши сидяче положення. - Усе ти правильно розумієш, але не треба.

- А якщо це повториться? У чому причина?! - вона сильніше стиснула його долоню, сподіваючись почути відповідь. Хвилювалася, місця собі не знаходила, на відміну від Данила, якому більше не було страшно.

- Це не повториться, - запевнив він. - Не переймайся.

Віра важко зітхнула.

- Звісно, без проблем. Я ж така егоїстка, мені начхати на людські долі, почуття... Тоді тобі життя не давала і зараз теж.

Данило бачив, що їй спокою не дає їхня остання розмова, але ж сама хотіла з усім покінчити. Якою б рішучою вона не була, статус розбещувача малоліток її не влаштовував. Начхати вона хотіла, що Данилові восени вже вісімнадцять виповнилося. Бачте, невпевнено почувалася поруч зі школярем. І хоч обом подобалися вільні стосунки, де, звісно, існували тільки вони двоє, довго таке тривати не могло.

Віра заговорила про це після вибуху в бункері. Данило не заперечував, і сам розумів, що одного разу доведеться зав'язати, на щастя, Віра вирішила все перша. Тим паче без кохання і планів вони з легкістю можуть відпустити одне одного.

- Віро, усе добре, забули. Як друг ти мене влаштовуєш не менше.

Вона кивнула і дістала з сумки червоно-чорну фенечку.

- Здається, це твоє.

Данило різко підняв руку і помітив, що браслета, який був для нього всім, немає.

- Звідки?

- Ольга в підземеллі знайшла. Навіть питати не буду, якого біса ви знову там лазили.

- І правильно.

Він узяв браслет і притиснув до серця. Через власну незграбність міг так просто втратити його. Хоча останні слова Віри розставили все по місцях і дали зрозуміти, що винен не він.

З гучним стуком до палати увірвалися троє друзів, які теж вирішили відвідати Данила. В розстебнутих курточках, з рюкзаками на плечах, у руках шапки. Побачивши з ним Віру, хотіли вийти й перечекати в коридорі, але вона не дозволила.

- Одужуй, - сказала Данилу і встала зі стільця. - Бувайте.

Коли вчителька вийшла, Ліза кинулася до Данила.

- Що сталося? Ти серйозно щось приймав?! - вона скривилася, помітивши на собі його покірний погляд.

Він готовий погодитися з усім, аби відстали, але вона сприйняла це по-своєму.

- Ще скажи, що ти здивована, - встряв Женя. - Ну, з ким не буває?

Данило притиснув браслет до зап'ястя і спробував зав'язати, але дурні промови однокласників збивали з пантелику.

- Так, але не в таких кількостях, - сказала вона братові та подивилася на Данила. - Не роби так більше. Ти хоч і мудак, але мені тебе шкода.

Данило нервово стягнув браслет і підняв очі.

- Таких як я не повинно бути шкода, особливо тобі.

- Гаразд-гаразд, - Ліза виставила долоні. - Але не треба, - своїм гострим поглядом вона немов гіпнозувала.

- Одного разу я скажу тобі те саме.

- За собою стеж.

- Це вже як піде, - Данило почав натягувати на себе ковдру, щоб скоріше зникнути і не брати участі в цій виставі. - Якщо такі як ти мене виводити не будуть, то цього не повториться, але, на жаль, одна твоя поява штовхає на думки про наркотики, тож вибач.