Глава 27

79

Велася активна підготовка до Нового року, куди залучили майже всіх. І якщо молодшим класам наказали зробити ялинкові іграшки на конкурс, щоб проявити творчі здібності, то одинадцятому дісталася можливість особисто прикрасити актову залу. Замість пари уроків вони мають наряджати ялинку, зобразити з дощику новорічні фігурки на стінах і туди ж повісити плакати.

Зазвичай це заняття у підлітків асоціювалося з чимось веселішим і приємнішим, напевно, тому що, крім основного завдання, вони встигали битися іграшками, викладати з дощику непристойні речі та засипати всіх конфеті.

Цього разу все по-іншому. Причиною тому послужила відсутність головного ініціатора безладів - Данила Островерхого. Він міг запізнитися, прогуляти урок, але ніяк не цілий день. Був настільки непробивний, що приходив із температурою, а якщо доводилося проґавити школу, значить, сталося щось по-справжньому жахливе. Ще й Поліна сказала, що вдома він не ночував. Їй це не здалося підозрілим, він часто зникав із цього світу без жодного пояснення.

Спочатку друзі думали, що він залишився у Віри, але, коли з'ясувалося, що вона теж давно його не бачила, вони занепокоїлися. Вирішили почекати до завтра і, якщо нічого не зміниться бити на сполох, тим паче на дзвінки він не відповідав…

Дорогою додому Даша зупинилася покурити.  Сама не помітила, як звикла і начхати хотіла на істерики мами. Вона може контролювати кожен її крок, змусити Павла стежити за нею, відправляти разом із ним до школи, але не заборонити палити. У цьому вона неспроможна.

Покінчивши з цигаркою, Даша закусила жуйкою і піднялася на другий поверх. Замість матері на неї чекав її власний кошмар.

Павло перевіряв на міцність колонки, від яких у Даші ледь барабанні перетинки не лопалися. Опинившись у кімнаті, вона переодяглася і навіть за книжки намагалася сісти, але від такої гучності почала боліти голова.

Даша закрила книжку і пішла до Павла сваритися. Він сидів, закинувши ноги на журнальний столик, і перемикав пісні пультом у пошуках чогось особливого. Варто було Даші з'явитися на порозі, як він зробив гучність максимальною. Бідолашні сусіди й не повірять, що це влаштувала не дівчинка-підліток, а сорокарічний учитель.

- Вимкни! - закричала вона. - Ти мені заважаєш вчитися!

Павло зменшив звук, тільки щоб його було чутно.

- Бачив я, як ти вчишся, тільки мене ганьбиш, - він повільно розплився в усмішці. - Із мамкою твоєю ми розписалися, тож можеш називати мене "татом".

Даша опустила очі. Попередні проблеми й оглушлива музика відійшли на задній план. Прикро стало, що в матері з'явився новий чоловік, а вона не спромоглася розповісти про це, хоча сама не терпіла жодного секрету. Жила в чужому особистому просторі, не пускаючи у свій.

Павло зробив кілька кроків до неї та принюхався:

- Ти палила? З глузду з'їхала?! Радій, що матері немає вдома.

- Навіть не знаю, хто з вас гірший, - вона замислилася про це серйозно, але думки змішалися і повернулися до найголовнішого. - Де Данило? Що ви з ним зробили?

- Я звідки знаю, де ваш Данило? - він потягнувся за пультом. - Із Вірою Андріївною, напевно, розважається.

Знову зробив музику на максимум.

- А звідки... - але її вже не чули.

Даша здалася і, зачинивши двері, повернулася в кімнату. Жодна інформація з підручників не лізла в голову, вона взяла телефон і попрямувала до ванної. Набрала гарячої води, сподіваючись подолати нісенітні думки.

Вийшла за рушником і натрапила на Павла, що проходив повз. Награвся з музикою, тепер прийшов до неї. Схопив за шию і пхнув назад. Одного разу це мало статися.

Павло штовхнув її у ванну, повну гарячої води. Розбавити холодною Даша не встигла.

- Де ваш Павук? - він узяв її за шию.

- Подивися по кутах, - вона награно засміялася, відчуваючи, як у вуха потрапляє вода.

Окріп обпікав шкіру, особливо шию, котрій і без того дісталося. Уся увага Даші зосередилася на його руці, що не давала зробити повноцінний вдих.

- Знущатися надумала?! - закричав він. - Може, варто промити твої мізки, поки на овоч не перетворишся? Толку від тебе ніякого!

Не прибираючи руку з шиї, він занурив Дашу під воду. Занадто різко і несподівано, вона вдихнути не встигла.

Через кілька секунд Павло витягнув її.

- Погано розумієш? Повторюю: де Павук?

- Це ти погано розумієш, - прошепотіла Даша, не розплющивши очей. - Під землею.

- Скоро і ти там опинишся! - процідив він і знову заштовхав її у воду.

Натиснув на плече всією вагою, позбавивши останньої можливості вирватися. Повітря в легені Даша встигла набрати, але це вже не допоможе. Павло не відпускав її секунд тридцять, стільки вона нарахувала за час, проведений під водою. Намагалася чимось зайняти думки аби не міркувати, благала себе протриматися ще секунду, ще дві, і все точно закінчиться, але нічого не змінювалося. Її не рятували, але й не вбивали.

Вода була надто гарячою, що з відсутністю повітря робило це справжніми тортурами. У якийсь момент вона перестала пам'ятати правильний порядок цифр, намагалася прикинутися мертвою, але навіть тоді Павло не відпустив її. Про всяк випадок продовжував утримувати під водою, тоді Даша зрозуміла, що це не порожні погрози.