Глава 26

76

Самостійна робота з історії завжди асоціювалася з високою оцінкою, бо учні, демонструючи кмітливі пики, з легкістю могли списувати відповіді з телефонів. Павло Олексійович робив усе, аби показати хороші результати дітей, докладаючи мінімум зусиль.

Не скористалася ситуацією тільки Даша, яка всім серцем ненавиділа цей урок і цього вчителя. Минулого року вони з Павлом мали нормальні стосунки, а зараз він усе псував своєю ненавистю і ставив два. Тож поки інші працювали, вона показово байдикувала. Обводила квадратики в зошиті, слухала в навушниках музику і думки не допустила, що її можуть дорікнути за це.  

Перший час Павло Олексійович не дивився в її бік - удома вистачило. Розгулював класом, поглядав у вікно, у стелю, позіхав, пропускаючи десятки шпаргалок і телефонів, а незабаром занудьгував.

- Дар’є, ви чому не пишете?

- Не хочеться.

- Ну, якщо в майбутньому ви плануєте заробляти не головою, а іншим місцем, тоді не пишіть. Судячи з ваших оцінок останнім часом, саме це на вас і чекає.

- Та в мене скоро взагалі голова працювати перестане після ваших витівок! - спалахнула Даша, відкинувши навушники на парту. - Навіть тут не можеш залишити мене в спокої. Докопався!

З цього моменту самостійна робота відійшла на задній план, залишилися тільки Даша і вчитель історії. Своєю поведінкою вона привернула увагу всього класу. Не часто побачиш, як відмінниця, що тікає з дому заради вечірки й при цьому слова зайвого не скаже, зараз грубить вчителеві й усіма силами виводить його з рівноваги. Будь ці слова від якогось хулігана, ніхто уваги не зверне, а тихоню завжди покарають.

- Я докопався? - перепитав Павло Олексійович, поправивши краватку. Вбрався в костюм, немов на весілля зібрався і найжахливіше, що йому личить. - Нічого, що ти перебуваєш у класі, а не вдома? Щось не влаштовує - не проходь. Все одно тут на тебе ніхто не чекає.

Своїми промовами він показував Даші її непотрібність у цьому світі. Вона давно розуміла, а він нагадував.

- Не хочеш писати, можна усно, - він зупинився між рядами.

- Із вами ще розмовляти доведеться?

- Ти в мене дограєшся! - гаркнув Павло і показав два пальці, які означали відповідну оцінку в табелі.

- Давайте тоді привід, для... - вона грубо продемонструвала два пальці у відповідь. Тільки не ті, що він, а вказівний і мізинець.

Павло зацікавлено потер підборіддя і пройшовся класом.

- Скажи-но, Паустовська, у якій битві вперше застосували прожектори для засліплення?

- У п'ятій школі? - вона несвідомо повернулася на другий ряд, де сидів Женя в окулярах. Усе ще пам'ятала ту жахливу інформацію про ліки, які вплинули на його зір.

Павло пропустив її запитання повз вуха.

- Які були втрати в цій битві? Дам підказку, мається на увазі кінець квітня.

Даша спопеляла вчителя поглядом, не сказавши ні слова. Його це не зупинило.

- "Перед лицем великої мети ніякі жертви не видадуться занадто великими". Кому належать ці слова?

У цьому реченні Даша побачила відсилання до всієї їхньої діяльності. Він немов знущався.

- Нашому директору?

- Гітлеру, - виправив Данило.

Хотів привернути до себе увагу, але до поведінки найкращої подруги доведеться постаратися.

- Правильно, - стиснувши щелепу, промовив Павло. - А ти, Паустовська, знову живеш у своєму вигаданому світі? Сама твориш історію?

- Вам подобається моє прізвище? - Даша не змогла не помітити, як часто воно сьогодні звучало. - Так візьміть його, - вона закинула ноги на парту. Роздратувати його здавалося життєвою необхідністю. Хотілося дізнатися, як довго він зможе терпіти, при цьому не вчинивши чогось незаконного. - І вам краще вдається творити історію. Особливо коли ваш крах вивчатимуть на уроках.

Павло приплющив очі й стомлено потер перенісся. Ось вона межа людського терпіння.

- Зовсім здуріла?! - він вмить скинув її ноги з парти.

Звісно, на її натяки ніхто не звернув уваги. Їхня сварка поглинала набагато сильніше за правду, ніякий сенс уже непомітний.

- Це я здуріла?! - Даша схопилася. - Книгу скарг дати?

- Не треба, я сам візьму, - він забрав щоденник з її парти та повернувся за вчительський стіл.

Дашу це навіть заспокоїло. Їй було не цікаво, що він напише, не важливо, що за це зробить мама. Результат один. А за хорошу поведінку безсмертя не отримаєш.

Коли Павло відкрив щоденник і підніс червону ручку до паперу, почувся голос Данила.

- Якщо ви хочете поговорити на цю тему, я можу відповісти.

Він розумів, що зараз заступатися за Дашу безглуздо, адже вона це влаштувала навмисно, але по-іншому не міг. Знав, яке покарання буде за цим записом, те, що остаточно зламає її. Уже сталося щось жахливе і чим далі, тим гірше.

- Запис у щоденнику нічого не змінить, так? - продовжив він. - Вона тільки цього й домагалася, тоді який сенс?