Глава 24

69

О десятій вечора Даша стояла під дверима своєї квартири й натискала на дзвінок, сподіваючись, що колись їй відчинять. Сама потрапити всередину не могла, бо ні ключів, ні телефону в неї не було. Відібрали в тому клятому бункері, тішить, що хоча б жива залишилася.

З клацанням замка, Даша відчула наближення істерики, якої неможливо уникнути після двох днів відсутності. Сонна, закутана в ковдру матір оглянула доньку з ніг до голови, за секунду підбадьорилася й увімкнула режим Гітлера в спідниці.

- Ти де шлялася? Тебе дві доби не було!

Даша протиснулася повз неї у квартиру.

- Не чіпай мене.

Скинула пальто і почала розстібати черевики. Хотіла швидше піти в кімнату, але так просто її не відпустять.

- Я чекаю пояснень, - мама склала ковдру і поставила руки в боки.

- Ніби тобі є до них діло?! - Даша зупинилася в дверному отворі. - Уроки я зробила, інше тебе хвилювати не повинно, мамо!

- Повинно і мене хвилює, що ти вдома не ночуєш. А приходиш уся брудна й побита. Знову зі своїми алкашами патлатими бухала?!

- Звісно, мені ж є в кого піти, - вона зробила крок у бік матері. - Чи ти забула, як сама півроку не просихала?!

Нагадати матері про її помилки означало підписати собі смертний вирок. Але Даша говорила все, що думає і не могла зупинитися. Сподівалася, своєю правдою достукатися до неї, але у відповідь отримала ляпас. Час сповільнився, з очей Даші бризнули сльози, які було так складно стримувати. Ця жінка ніколи не підіймати на неї руку, а зараз перейшла всі межі.

Останньою краплею стала поява Павла Олексійовича, який завітав до них в одних трусах і з чашкою чаю в руці.

- Мене хотіли вбити, - зізналася Даша матері. - Але ти в це навіть не повіриш, тебе нічого не хвилює крім моїх оцінок, від яких, на твою думку, залежить моє щастя. Я все життя за книжками сиділа, з дому не виходила, тільки щоб тобі догодити. Думаєш, це зробить мене щасливішою? Звісно ж ні. Все, що ти робиш, ти робиш виключно заради себе. Але ти сама в змозі прожити життя, яке хочеш. Не треба на мені здійснювати мрії своєї молодості!

Уперше Даша набралася сміливості тицьнути матері на помилки виховання і видати страшний секрет. Мама не повірить, а Павло все зрозуміє. Навіть чаєм від таких промов подавився.

- Про що ти говориш, донечко? Ти контрольну комусь неправильно написала?

- Та йди ти зі своєю контрольною! - гаркнула Даша і втекла в кімнату.

По дорозі налетіла на Павла, штовхнувши плечем. Від несподіванки він перекинув чашку з гарячим чаєм. Дрібниця, а приємно.

Перед його носом Даша зачинила двері, але його це не зупинило. Зайшов перш ніж вона потягнулася за ключем.

- Мені ти можеш розповісти, де була, - він засьорбав чаєм, що залишився. - Вір мені.

- Пішов геть із моєї кімнати!

Він не послухав, а Даша припинила спроби вигнати його. Схопила рюкзак і почала збиратися. Не дістаючи зошитів, запхала кілька речей, застебнула блискавку і закинула на плече. Проходячи біля дзеркала, злякалася. Те, що одяг брудний, вона й так бачила, а от обличчя... Очі, опухлі від сліз, туш потекла, глибокий поріз на вилиці ховався за волоссям.

Витерши очі вологою серветкою, вона ринула до дверей, але Павло перекрив шлях.

- Я хочу допомогти.

- До чого це все?! - Даша вдарила його рюкзаком, щоб пішов. Не допомогло. - Наглядати за мною? Так за мною є кому доглянути.

- Виявляється, ні, - він театрально зітхнув. - Чи ти, справді, думаєш, що твоя мати зможе за тобою доглянути? Та їй начхати, де ти була і з ким. А мені - ні, я хвилююся. І ще, - додав із докором, - мене привели сюди почуття до твоєї матері, а не твої тупі версії.

- Гидота, - Даша скривилася, намагаючись уявити рідну матір із цим чоловіком. Виглядають круто, хоч на фотографію "родина року", якби вона не знала їх так добре.

Відштовхнувши Павла, вона схопила пальто, взулася і вискочила з квартири. Не могла більше перебувати в цьому будинку. І хоч минула втеча починалася такими ж думками, а закінчилася полоном у людей Менгеле, вона розуміла, що краще там, ніж у рідному домі. Від чужих людей нічого не чекаєш, у них неможливо розчаруватися. Вони завжди були такими, а в матері вона почала розчаровуватися поступово і чим далі, тим гірше. Було страшенно боляче усвідомлювати, з якою легкістю вона змогла знайти заміну. Раніше Даші здавалося, що людину неможливо замінити. Особливо не можна замінити рідну дитину чужим чоловіком. А ця жінка змогла.

Даша блукала вулицями, не знаючи, що робити далі. В обличчя летів сніг, який посилювався з кожною хвилиною, але моральна спустошеність заглушала все, не залишилося місця для якихось опадів.

Холод зміг привести до тями. Змерзнувши до кісток, вона нарешті зрозуміла, що не зможе гуляти всю ніч. Повернутися додому - не варіант, а більше й піти нікуди. Близьких родичів немає, бо всі нормальні люди вже давно виїхали з цього міста, а друзів... Їм вона більше не довіряла.

Була одна людина, з якою так сильно хотілося поговорити. До неї вона й пішла. До Марти. Після випадку з Вікою вони посварилися, але відношення одне до одного не повинно змінитися. Поки Марта продовжувала грати в мовчанку, Даша вирішила зробити перший крок.