Глава 23

66

Всю дорогу додому Даша розмірковувала про картку, яку передала сестра. Не розуміла звідки вона може щось знати й чому з'явилася саме зараз. П'ять років не спілкувалися, навіть не бачилися, як раптом Алла вирішила, що може бути корисною абсолютно чужим їй людям.

Непотрібні підозри самі лізли в голову. І хоч Павук посвятив їх у свою діяльність, деякі моменти промовчав. Знань, котрими він поділився, було недостатньо.

Зайшовши в під'їзд, Даша мимоволі почала перераховувати людей, які працюють на Менгеле. Завуч - перша сходинка, фізрук - друга, нова бібліотекарка - третя, далі історик... англієць. Повторювала знову і знову, ніби в цьому якась загадка.

Опинившись у квартирі, вона кинула ключі на тумбу і почала знімати взуття. Чоловічий голос, що лунав із вітальні, змусив насторожитися. На підлозі вона помітила пару чоловічих черевиків. На цьому неприємності не закінчилися.

В прихожу зайшла мама, тримаючи за руку Павла Олексійовича Левченко, якого Дар'я знала, як свого вчителя історії, а також одного з людей Менгеле. У школі він був схожий на персонажа з підручників зі свого предмета - немов із минулого століття виліз, зараз у стильних джинсах і темній сорочці, а кучеряве волосся стирчало в усі боки.

- Дідько.... - вилаялася Даша. Власного голосу не чула, дивилася на історика, благаючи, щоб їй просто примарилося.

- Доню, це мій майбутній чоловік, - Людмила Олександрівна поклала йому руку на плече. - Знайомити вас не буду, одне одного знаєте. Думаю, потоваришуєте.

До чого ж комічна ситуація: нещодавно Даша перераховувала людей Менгеле, а зараз один із них стоїть в обіймах із її матір'ю, і точно не через велике кохання. Є інші причини. Це помітно за його хитрими очима.

- Звісно, потоваришуємо, - Павло натягнув усмішку і поцілував майбутню дружину у скроню.

Робив це, не відриваючи очей від Даші. Тоді вона точно розуміла, що мирне життя закінчилося. Якщо на уроках він поводився, ніби не має відношення до незаконної діяльності, то зараз усім своїм виглядом показував, що це не так.

Перебувати з ним в одному домі було чимось нестерпним, Даша кинулася в кімнату, штовхнувши його плечем. Павло невиразно вилаявся, а вона зачинила двері й почала збиратися. Вирішила втекти з дому, поки можливість дозволяє. Схопила рюкзак і пішла з квартири. Цього разу мати й слова не сказала, адже з'явився новий об'єкт для знущань. З одного боку, Даша чекала на це - нове щастя для матері, яка в такому разі перестане лізти з надмірною опікою; з іншого боку, розуміла, що краще вічна самотність, аніж жити з людиною, яка задушить уві сні, оком не кліпнувши.

На вулиці почало темніти. Хотілося гуляти тихим безлюдним містом і ні про що не думати, але голову не покидав образ цього огидного чоловіка.

Замерзнувши, вона все одно не наважилася повернутися. Натомість прийшла на покинутий завод, де завжди можна зустріти когось знайомого. У минулому ця компанія була їй дуже близька, саме тут вона так зблизилася з Данилом, але після смерті батька про це місце довелося забути.

За півтора року нічого не змінилося. Майже щовечора тут збиралася компанія рокерів з їхніми вбивчими анекдотами та божевільними піснями. Вони розпалювали вогнище, смажили сосиски, співали пісні під гітару, розпивали алкоголь, іноді курили траву. Вперше в житті Даша теж ризикнула спробувати. Згадуючи ситуацію вдома, вона б і отрути напилася, але ніхто не приніс.

Ближче до півночі всі почали розходитися. Попри погану репутацію, ці люди мали серйозні плани та відповідальні професії, тільки Даші вже нікуди не треба було йти. Додому страшно, тут самотньо.

Ноги самі привели її до під'їзду найкращого друга. Вона й гадки не мала, що скаже і як пояснить такий пізній візит, просто захотілося побачити його. Останнім часом їхнє спілкування звелося до мінімуму, ймовірно, через Віру, якій Данило приділяв увесь вільний час.

Піднявшись на восьмий поверх, Даша віддихалася, зібралася з думками й подзвонила у двері. Через кілька секунд їй відчинили.

Побачивши Данила, вона випадково забула навіщо прийшла. Він стояв у вільних спортивних штанях, без футболки та крутив на зап'ясті фенечку. Волосся скуйовджене, погляд шалений. Даша дивилася на нього, соромлячись опустити очі. Вона, звісно, здогадувалася, наскільки гарне в нього тіло, це помітно навіть під одягом, але в думках вона явно применшувала. За стільки років дружби ніколи не бачила його таким, він виявився винятково рідкісним видом спортсменів, які не хваляться пресом у соціальних мережах.

Даша опустила голову. Її власне мовчання здалося надто довгим і найжахливіше, за її реакцією Данило міг усе зрозуміти.

- Взагалі... у мене вдома якась фігня відбувається, - видавила вона, молячись, щоб щоки не почали червоніти. Своїм вимогливим поглядом він і сам того не помічаючи, змушував її плутатися і губитися.

- Втікши, ти проблему не вирішиш, - відповів Данило, засунувши руки в кишені штанів. - Відтягуєш момент на потім, але це нічого не змінить.

Він здогадувався про причини, через які вона пішла з дому, але не міг сказати прямо. Сказати, що Поліна залишилася з батьком на роботі, а він, користуючись моментом, запросив свою дівчину в гості.

- Вибач, Дашо, - він зам'явся, закусивши нижню губу, де ще недавно була сережка. - Але ти сама не захочеш у мене залишитися.