Глава 21

61

Потрапити до Микити виявилося набагато простіше, ніж Ольга думала спочатку. Тому що чоловік, посилаючись на важливі справи, попросив її особисто відвідати полоненого і віднести йому продукти. Віддав ключ і вказав номер кімнати в підземеллі.

Скориставшись наданою довірою, вона помчала до Микити. Поки йшла по коридору з пакетом у руках, боролася з бажанням відпустити його. Іншої можливості може не бути, хоча підставлятися самій не хотілося.

Будь-які сумніви зникли, варто було відчинити двері. Вона побачила Микиту, а разом із ним довгий ланцюг, у який була закута його нога. Це дозволяє вільно розгулювати кімнатою, але далі дверей не вийти.

Лежачи на незручному ліжку, Микита дивився у стелю, і не звертав уваги на жінку, що так уважно оглядала його. Раніше їй не доводилося бачити цього хлопця, тож порівнювати нема з чим. Але запалі щоки й темні кола під очима, ймовірно, були результатом цього полону, а також потертий одяг і подряпини на обличчі.

Вона знову пробіглася очима по приміщенню, чимось схожому на тюремну камеру: залізне ліжко, поруч тумба, обшарпані стіни. Куток зі старим унітазом і раковиною з дзеркалом перегороджений невисокою стіною. Там Ольга побачила цвіль, що в перші секунди віддавали неприємним запахом, але невдовзі вона звикла і більше нічого не відчувала. Поки розглядала павутиння під стелею, зрозуміла, наскільки теплим було приміщення. Напевно, це найголовніше.

- Ти як? - Ольга поклала пакет на тумбу. - Може, потрібно щось?

Микита хитнув ногою, не звертаючи на неї уваги.

- Я тебе витягну звідси, обіцяю, - промовила вона і полізла в сумку. Витягла трохи пом'ятий аркуш. - Тобі Ігор записку передав.

Микиту немов на землю повернули. Він перестав утримувати поглядом стелю і подивився на невідому йому жінку, що вочевидь грала не за правилами. Взяв аркуш, не читаючи, був упевнений, що надалі цей клаптик паперу стане для нього на вагу золота. Єдина звісточка з реального світу, те, що дасть сили жити.

- Позбудься її, коли прочитаєш, - сказала Ольга і, отримавши кивок, вийшла з кімнати.

Шанси його випустити звелися до мінімуму. Якщо дублікат ключа ще можна зробити, то розібратися з ланцюгом, котрий не дає йому піти - дуже складно.

Розчарована таким збігом обставин, Ольга повернулася в основну частину підземелля. Зазирнувши в кімнату зборів, зрозуміла, чому провідати полоненого доручили саме їй. Тому що майже всі були тут. Близько тридцяти осіб тіснилися на стільцях і, затамувавши подих, слухали промову Менгеле. Він стояв за трибуною біля виходу і, підперши голову рукою, щось розповідав. Був схожий на викладача, який читає лекцію студентам. Приміщення нагадувало аудиторію, тільки столи стояли біля стіни, а в центрі багато стільців і пару диванів.

- Ольго, ти вчасно, - не обертаючись, Менгеле відчув, що у дверях стоїть вона. - Сідай, теж послухай.

Раніше їй не доводилося брати участь у таких зборах, тому не стала відмовлятися. Зайняла вільне місце поруч із Віктором Григоровичем і так само зомбовано втупилася на чоловіка.

Менгеле продовжив монолог. Не вдаючись у подробиці, перейшов до головного. Нова людина навряд чи зрозуміє, про що йдеться, але Ольга, яка жила з ним в одному будинку, часто чула одне й те саме. Тому чудово розуміла, що говорить він про п'ять генетично модифікованих об'єктів, котрих створив ще його дід. П'ять дівчаток, одного віку, кожна з ідеальним імунітетом, створеним штучно. Все пройшло успішно, але подібні дослідження каралися законом. Щоб уникнути витоку інформації, піддослідних довелося прибрати, тільки вже через багато років, коли той, хто це почав, загинув, а завершити справу довелося самому Менгеле. Але і тут виявилося все не так просто.

- Об'єктів було п'ять, але знайшли ми чотирьох, - продовжив Менгеле. - Отже, одна з них жива і представляє загрозу всій нашій діяльності. Ходили чутки, що в неї є донька, яка за імунітетом не поступається матері. Раніше вони були під контролем мого діда, але з його смерті минуло років десять і тепер я й гадки не маю, де їх шукати. Ні імені, ні прізвища ми не знаємо, всяка інформація була загублена. Єдина особливість, крім ідеального імунітету - татуювання нашої діяльності на грудях. Тому не помилитеся. Свого часу всі вони навчалися в одному класі, а значить через їхніх родичів можна вийти на п'яту. Ось особистості чотирьох із них: Валентина Павлюченко, Олена Кастіаді, Євгенія Омельченко та Альона Осадча. Знайдіть мені п'яту. Живою чи мертвою, але знайдіть! Разом із донькою.

У відповідь на довгі пояснення отримав кивки. Від такого потоку інформації присутні вже не здатні на більше. Їм узагалі здавалося неможливим знайти людину, яка, знаючи про всю цю діяльність, імовірно, поїхала якомога далі, аби її не знайшли. Якщо ні, вона просто самогубець.

- І ще, - згадав Анатолій Геннадійович. - Наша лабораторія багата на новий препарат, що стирає пам'ять. Достатньо однієї ін'єкції. Речовина сильна, забувається багато чого, тому нам потрібні піддослідні, щоб переконатися в ефективності. Вже ведеться активна розробка речовини для відновлення пам'яті, на яку знову ж таки потрібна пара піддослідних.

62

Закінчивши з вказівками, Менгеле взяв з собою кілька найважливіших осіб і зник у коридорі. Для нього цей день був особливим, надто довгоочікуваним, одному тут не впоратися. За ним ішов Віктор Григорович, який своєю ненавистю міг досягти чого завгодно, а також Олександр Євгенович - його фізична сила зайвою не буде. І, звичайно, в такий момент у ролі підтримки має бути присутня Ольга. Про плани чоловіка вона дізналася занадто пізно і тепер місця собі не знаходила, усвідомлюючи, що може статися. Вони йшли в кімнату тортур, точніше туди, де вже якийсь час жив Микита. Не просто так ця кімната отримала таку назву, тут вершилася правда. І тоді, і зараз.