Глава 19

53

Проспавши школу, Ігор не став відсиджуватися вдома - зібрався і пішов. Дістався до початку третього уроку. Була інформатика, яку він страшенно ненавидів, і все тому, що її вів учитель англійської, котрий нічого не тямив у комп'ютерах. Дорогою Ігор намагався знайти хоч одну причину, через яку можна не йти. На думку нічого не спадало, та й пропустив він занадто багато, щоб прогулювати.

Проходячи біля гаражів, що розташовані поруч зі школою, почув знайомі голоси дівчат. Манера мови і відсутність людей у цьому місці, змусили прислухатися.

- Та не потрібен мені твій Ігор! - заволала Ліза.

- Ти ж вагітна, - почувся голос Віки. - Чи він від Микити? Ти ж з усіма...

Звук ляпаса.

- Будь від Микити, ти б так не кидалася. Так, я завагітніла від твого коханого. Не знаю, чи зможеш ти спати після такої правди!

- Зате ти точно зможеш!

Знову крики, вже без знущань і глузування. Намічалося щось серйозне, Ігор вирішив втрутитися. Зайшов за гаражі, де була невелика галявина й очманів. Дівчата валялися на землі і якби вони просто билися...

Віка, яка точно була не в собі, сиділа на Лізі, намагаючись вколоти їй щось у шию. Тримала руки, хапала за волосся і майже домоглася свого. Лізі вже було не до жартів, вона кричала, дриґалася всім тілом, сподіваючись скинути з себе нападника, але фізично Віка виявилася сильнішою, і зробити це не просто.  

В останній момент до них підлетів Ігор, схопив Віку і відтягнув подалі. Вона виривалася, скиглила, наступала руйнівнику її планів на ноги, але він не відпускав, різко притиснув її руки до тіла, щоб не пручалася. Стоячи позаду неї, не помітив шприц, який вона випадково встромила собі в плече, залишивши половину вмісту в організмі.

Ігор усвідомив непоправне, коли вона перестала чинити опір.

Він відпустив її.

Віка відповзла до стінки гаража і тремтячими руками витягнула шприц. Її лють змінилася нерозумінням. Ніби до цього моменту її свідомістю керував хтось інший. Вона сиділа на холодній землі й тремтіла, обличчя спітніле, зіниці розширені, в очах сльози. Ніздрі роздуваються так, наче вона готова накинутися знову. Такий стан розіграти складно, її чимось накачали.

- Віко... - сіпнувся Ігор. Дивився на неї, ховаючи за собою Лізу, і не наважувався підійти.

- Ідіть, - стукаючи зубами, вимовила вона. Знову сльози, соплі, загублений погляд. Не побачивши покори, її злість поверталася: - Ідіть звідси! Провалюйте!

Поки вона сиділа в брудній від пилу кофті та давилася сльозами, Ігор схопив Лізу за руку і просто повів. Так безпечніше.

У порожньому класі він нарешті подав голос:

- Це що було?

Ліза сіла на край першої парти та несвідомо закотила рукава водолазки.

- Вона написала, що хоче зустрітися і поговорити. Я прийшла... а це був лише спосіб заманити мене.

- Жах якийсь, - Ігор похитав головою і вмостився поруч. - Чому ти мені відразу про все не розповіла? Тоді я думав, ми поквапилися, але був готовий прийняти будь-який твій вибір. І тоді, і зараз.

- Не потішить тебе мій вибір, - відповіла Ліза. - Ми не потрібні одне одному, ти прекрасно дав мені це зрозуміти. А я дала тобі можливість вибирати.

- Взагалі-то ні, - він узяв її за руку. - Коли промовчала.

- Ти знайшов нові стосунки. Що я мала говорити? Прив'язати тебе дитиною? Дурніше нічого не чула.

- Завжди кажи, що відчуваєш, нічого не втратиш, але іноді здобудеш. Одне твоє слово і... Дідько, Лізо, я просто не побачив у тобі людини, яка здатна кохати, та хоч щось відчувати. Мені здалося, ти пошкодувала про те, що сталося, і вирішила повернутися до Микити. Всі канікули мене ігнорувала, що мені залишалося думати?

- Слухай, я не та, хто буде кричати про свої почуття. Мені легше ненавидіти, ніж принижуватися і казати те, що не взаємно, - вона не дозволила йому перебити, продовжила швидше і голосніше: - Я розумію, що можу образити людину, але я звикла до всіх ставитися так, як ставляться до мене.

- Може, тобі варто змінити ставлення до людей? І того ж чекати від них?

- Мало хто заслуговує. Тому й до себе я не чекаю гарного ставлення, це нормально.

- Змахує на думки якогось самогубця, - він випадково опустив очі на зап'ястя Лізи і просто закам'янів. Там було безліч порізів, які зажили зовсім недавно. - Серйозно?!

Ліза висмикнула руку і натягнула рукав. Завжди так робила, ця звичка переслідувала її скрізь, а після сутички з Вікою забула. Спекотно стало, щоб контролювати ще й це.

- Я не збиралася йти з життя, просто мене це заспокоює.

- Ого у вас методи, - він смикнув бровою. - Може я буду носити тобі мішками шоколадки? Кажуть, це допомагає.

- Якщо від них я стану товстою, це точно не допоможе.

Уявивши Лізу з величезними щоками в шоколаді, вони засміялися. А наступної миті Ігор стер усмішку, зістрибнув з парти й підійшов до неї впритул.

- Мир? - простягнув мізинець.

Ліза невпевнено знизала печами і відповіла на жест. Замість звичного "мирись-мирись" Ігор притягнув її до себе й поцілував.