Глава 15

42

Суботній вечір Вікторія Аддінгтон вирішила витратити на творче завдання з літератури. Нехтуючи електронними книжками, побігла в кімнату батьків за паперовими. Там цього добра вистачало - величезна книжкова шафа, де можна знайти майже будь-який твір світової літератури.

Взяла стопку книжок Рея Бредбері, сподіваючись забрати все за один раз. Але в найнедоречніший момент чхнула, а книжки полетіли в різні боки. На підлогу, на плед, деякі зачепили спинку ліжка, викликавши дивне клацання.

Віка сіпнулася, дивлячись, як книжкова шафа від'їжджає вбік, на її місці з'явився прохід у невідомість, про існування якого вона не підозрювала. Допитливість взяла своє, вона схопила телефон і зайшла туди.

Кімната була зовсім маленькою, з низькою стелею, довелося пригнутися. Вона помітила запилені коробки, залізну шафу, забиту штативами та пачками зошитів. Віка не побачила в цьому нічого незвичайного, адже її батьки лікарі, і це нормально.

З нудьги вона взяла якийсь зошит, котрий їй ні про що не говорив, потім другий і третій з написом "death", де були одні прізвища. На першій сторінці виявилося всього п'ять.

1. Валентина Павлюченко

2. Олена Кастіаді

3. Євгенія Омельченко  

4. Альона Осадча

5. ?

Далі кілька десятків прізвищ на кожній сторінці, читаючи які неприємно віддавало в грудях. Віка не повірила, якби не знайшла на одному з рядків "Кастіаді Руслан". Цю людину вона знала особисто - брат Марти, загинув кілька років тому від якоїсь серйозної хвороби. Це прізвище пояснило Вікторії все, стало найзрозумілішою відповіддю.

Вона закрила зошит, що розпливався за морем сліз, і вискочила з кімнати. Знайшла секретний механізм, вмонтований у спинку ліжка, натиснула і книжкова шафа повернулася на своє місце.

Віка вибігла на сходи, спустилася на перший поверх, де зіткнулася з батьками. Вони щойно повернулися додому, обидва з червоними від холоду обличчями синхронно скинули верхній одяг і повісили в шафу.

Дивлячись на них, Віка зрозуміти не могла, як ці серйозні й усіма шановані люди здатні на таке. Думала, вони звичайні лікарі, які рятують життя, на справді ж тільки вбивали, судячи з кількості прізвищ у зошиті смерті.

- Доню, ти чого? - батько зупинився за кілька метрів від неї та придивився.

Під його пронизливим поглядом Віка прийшла до тями й нарешті усвідомила, що зі сльозами витріщається на батьків і не може відвернутися. Після такого не уникнути пояснень, вона й не збиралася. Навпаки, хотілося висловити все, що думає, але боялася. Невідомо, що вони можуть зробити з нею, не просто ж так усе життя приховували.

Дивлячись на батька, вона просто не впізнавала його. Перед нею стояла зовсім чужа людина. Високий, у костюмі, чорне волосся укладене назад, на обличчі жодної вади, погляд байдужий і такий втомлений. Вона б навіть сказала, що він еталон справжнього чоловіка. Якщо не брати до уваги, що батько завжди надміру серйозний, а посмішка на його обличчі подібна до свята, так само рідко і мало не за графіком.

- Хто ви такі?! - закричала Віка. - Що відбувається?

Батьки переглянулися.

- Який до біса зошит смерті?! - вона давилася сльозами. - Ви вбиваєте людей? Там увесь зошит у прізвищах!

- Сядь, - скомандував батько, вказавши на диван.

Віка несвідомо послухалася.

- Доню, я вчений, - Анатолій Геннадійович сів у кріслі навпроти неї. – Все це почав твій прадід, а я пообіцяв, що продовжу і зроблю все, що він не встиг за життя. Нашою метою було навчитися лікувати будь-які хвороби...

- До чого тут люди? - спалахнула Віка. - Чому вони мають помирати заради твоїх бажань?

- Так, стій! У зошиті, який ти знайшла, записані природні смерті протягом останніх двадцяти років. Люди були хворі й помирали самі, ми не змогли їм допомогти. Ніхто не збирається ризикувати людськими життями, бо одна випадкова смерть - і все розвалиться.

- Це ж проти їхньої волі, це незаконно! Невже вам за таке нічого не буде?

- Віко, це законно, - запевнив її батько. - Держава знає про мою діяльність і повністю підтримує. Вони підуть на все, аби першими заявити про створення ліків від смертельних хвороб. Наші експерименти вже досягли величезних результатів у медицині. Це не та медицина, про яку ви всі звикли чути, це справжній прорив! Уже ведуться спроби створити ліки від раку та СНІДу. І скоро в нас усе вийде.

- Але я бачила, як вони впливають...

- Ні, мої експерименти не несуть побічних ефектів, - перервав він. - Усе ретельно перевіряється. Повір, донечко, так завжди було і буде. За будь-який результат доводиться дорого платити. Кожна пігулка, укол, вакцина, усе це має кимось тестуватися. Були сотні невдалих спроб створити найпростіші ліки, кожна з яких перевірялася. При створенні будь-якого препарату потрібні добровольці, і вони в нас є.

- Багато людей знає про це?

- Ні, та й не повинні. Поки мені не заважають, я можу зцілити цей світ. А ті, хто втручаються - руйнують його. Але вони не зможуть нічого зіпсувати, бо влада на моєму боці. Заради нових відкриттів вони пожертвують усім, зокрема людськими життями. Світ буде щасливий, якщо чисельність населення трохи зменшиться, особливо в обмін на корисні біологічні відкриття. Допоможе уникнути демографічного вибуху і поліпшить якість життя. Наступні покоління скажуть мені "дякую".