Глава 14

38

Раніше призначеного часу Павук прийшов до альтанки, що колись мала таку цікаву і світлу історію. Знаходилася на краю озера, неподалік від школи №1, і вважалася їх секретним місцем зустрічей.

За вісімнадцять років усе сильно змінилося. У нього навіть виникли сумніви, чи туди він прийшов? Спогади підкидали картинку яскраво-блакитної альтанки, звідки був дивовижний краєвид на озеро. Зараз ця споруда на межі руйнування: матеріал розкладається, підлога неприємно скрипить, а вода майже зникла. Заросла ряскою та очеретом, місцями вкрилася килимом опалого листя. Але і в цьому пейзажі була своя особливість. Контраст між "було і стало", немов виражав його життя за останні роки.

В очікуванні він зайшов в альтанку і висунувся у вікно. Спостерігав, як сонце ховається за озером, як на проблиски води лягає останнє листя. Подув холодний вітер, що залишив неприємні мурашки по тілу.

- Привіт, Колю, - почувся жіночий голос.

Він здригнувся.

Обернувся й побачив її. Все така ж самовпевнена, точно знає чого хоче від цієї зустрічі та цього життя. Довге каштанове волосся, сірі очі; той самий діловий стиль - замшеві чоботи на підборах і чорне пальто, шию прикривав светр із коміром. На обличчі за стільки років жодної зморшки не з'явилося, тільки краще стала.

- Із чим завітала? - байдуже запитав він.

- Чула, ти шукаєш мого чоловіка.

- Хто твій... - у роті оніміло, коли відповідь пришла в голову.

- Ви його, здається, Менгеле прозвали, - Ольга зайшла в альтанку і подивилася на захід сонця.

- Так ось воно що, - протягнув він. - Виходить, втекла ти до нього. Не здивований, на Менгеле пів міста молиться.

- Перейду до справи. Я знаю, що ви вже давно шукаєте мого чоловіка і хочу допомогти.

Павук засміявся. Спочатку щиро, потім із якоюсь награністю, щоб вона зрозуміла, наскільки безглузда вся ця ситуація.

- Що, вибач? Дружина Менгеле хоче здати його? Тебе саму нічого не бентежить?

- Ні.

- Чому я маю тобі вірити? Де гарантії, що ти не здаси мене?

Його погляд упав на її руки. Ідеальний манікюр, але нігті короткі. Сильніше здивувала кількість золотих каблучок, майже на кожному пальці. Щедрий чоловік.

- Послухайте, Миколо. Якби я хотіла вас здати, то вже давно зробила б це. Але поки що жодна душа серед моїх людей не знає, хто ховається під кличкою "Павук".

- Як ти на мене вийшла?

- Елементарно. Моя посада дає змогу дізнатися все. Наприклад, що деякі з твоїх людей були на нашому складі. Або що у зникненні журналу і Кирила винен далеко не ти. Це зробили якісь школярі. Коли я дізналася, що мій чоловік влаштував полювання на тебе, то навіть не здивувалася.

- А від мене ти що хочеш? Сама ж краще впораєшся.

- Не впораюся. До моїх обов'язків входить стеження за станом здоров'я піддослідних, не напряму - через карту. До експериментів я не маю стосунку, і доступу до підземелля в мене поки що теж немає. Щоб зупинити мого чоловіка, потрібен час і певна інформація. Самим вам буде зробити це набагато складніше, я б сказала неможливо. Тому тобі доведеться прийняти мою допомогу.

- Чому? - тихо запитав він. - Чому ти вирішила піти проти чоловіка через стільки років?

- Мені потрібна правда про моє минуле. Сама я ні на що не здатна, а разом у нас більше шансів. Ми потрібні одне одному.

- Про яку правду ти говориш?

- У нас, здається, не той рівень довіри, щоб обговорювати особисте. Не зараз.

- Гаразд, припустимо, повірю, - його спокій зник. Очі заблищали від люті. Він схопив її за шию і притиснув до стіни альтанки. - Але май на увазі, не дай боже ти зрадиш мене знову, я тебе з-під землі дістану, - шепотів, наблизившись до її обличчя.

- Заспокойся! - вона вирвалася і відійшла на безпечну відстань. - Від мене вони нічого не дізнаються, але й ти, сподіваюся, мовчатимеш про цю зустріч.

- Добре.

- Чудово, - кинула Ольга. - Наступного разу можу розповісти про всіх людей мого чоловіка. Про деяких ви точно не знаєте. Це буде корисно.

- Подзвониш, коли вважатимеш за потрібне.

39

У день, коли Віктор Григорович уперше серйозно підготувався до свого уроку, його, як на зло, перестали слухати. Таке було завжди - начебто й очей із нього не зводять, але бачать зовсім інше. Уривки з фільмів, плани на майбутнє, ганебні моменти, та що завгодно, тільки не вчителя, який так розпинається перед ними. Якщо у випадку з іншими причепитися ні до чого, то Данило знову виділився. Він просто спав. Притулився лобом до парти й тихо хропів, сховавшись за Ігорем.

Інший би вчитель зрадів, поки Данило спить, від нього менше шкоди, але Віктор мовчати не зміг. Перервав заняття і витріщився на учня, сподіваючись розбудити поглядом. Своїм різким мовчанням привернув увагу кожного. Почулися насмішки, а Жені незручно стало. Він непомітно штовхнув ногою сусіда по парті.

Данило підняв голову й озирнувся.