Глава 10

26

Віра і Максим ішли безлюдною вулицею, постійно обертаючись. І хоч про їхню причетність до одного таємного угруповання ніхто не знав, обережність зайвою не буде. Вони зменшили зустрічі до мінімуму, зв'язуючись із босом телефоном або через пошту, щоб не викликати підозр у ворогів, які й так ні про що не здогадувалися.

Зупинилися вони біля двоповерхового будинку з високим парканом, що затримав би навіть самого підготовленого грабіжника. Але людина, до якої вони прийшли, довіряла їм, тож вони мали код і з легкістю могли потрапити на подвір'я. Потім у будинок і в сам кабінет.

- Доброго ранку, молодь, - махнув їм чоловік років сорока.

Темні виразні очі, каштанове волосся, образ доповнювала легка щетина. У джинсах і худі він виглядав трохи молодшим. Добре зберігся, незважаючи на небезпечну діяльність.

Ще рік тому вороги почали називати його "Павуком". Прославився цей чоловік у суспільстві дослідників людських організмів руйнуванням того, що вони намагалися створити. Наприклад, півроку тому, щоб потрапити в головну частину підземелля під лікарнею, він підірвав частину підземелля під школою. Вибух був настільки сильний, що в школі №5 трохи обвалився спортзал. Були канікули й все швидко відбудували. Це не єдина проблема, яку завдав Павук. З лабораторії часто зникали пробірки з різними речовинами, що незаконно перевірялися на людях. Тільки владі не було до цього ніякого діла, вони могли заплющити очі на все.

Коли до людей Менгеле дійшли чутки, що в поліції з'явився величезний компромат на всю їхню діяльність, його вдало знищили, так і не давши інформації поширитися. Саме відтоді почалася ворожнеча між так званими Менгеле і Павуком, яким поки не призначено було дізнатися особистість один одного. До того ж усю брудну роботу робили люди, що стояли за ними; одні незаконно створювали, інші знищували, вже не сподіваючись на допомогу.

- Займіться пошуками Кирила, - скомандував Павук і сів за стіл. - Наші з'ясували, що востаннє він був на зв'язку три тижні тому. Великий шанс, що він живий. Є кілька припущень, де він може бути. Візьміть ще людей і перевірте.

- А не краще когось із шісток Менгеле притиснути? - запропонував Максим і впав на диван, звісивши ноги. Це було його улюблене місце в кабінеті, затишне і м'яке. - Під загрозою смерті вони мовчати не будуть.

- Їх так вимуштрували, що базікати вони не стануть. І вам розкривати себе - це останній варіант.

- З яких пір ви дбаєте про нашу безпеку? - втрутилася Віра.

- Ви працюєте в школі, - нагадав Павук. - Достатньо того, що ви поруч із ними. Не висовуйтеся зайвий раз.

- Ми якраз і не висовуємося, - вона ходила туди-сюди. - Ось у моєму класі є персонажі, які все знають. Склад знайшли, у підземеллі гуляють, нас там бачили. Якщо інформація витече, під тортурами вони розкажуть усе.

- За брата і сестру я в курсі, - Павук зацікавлено потер підборіддя. - Мені б переговорити з ними. Вони мають щось пам'ятати.

- Звідки знаєш? - дивувався Максим.

- Ігор розповів.

Віра і Максим знайшли очима одне одного. Перестали розуміти, що відбувається. Вони взагалі нічого не знали про цю людину. Раз зіткнулися з його дружиною і на цьому все. Ні імені боса, ні прізвища, тільки кличку, яка йому навіть не подобалася. Але для конспірації зверталися до нього саме так.

- Що за Ігор? - поцікавилася Віра.

Відповідь прийшла сама собою.

До кабінету без стуку зайшов її учень, який з'явився в їхній школі зовсім недавно. Ця зустріч стала несподіваною не тільки для вчителів, Ігор теж розгубився, побачивши поруч із батьком свого класного керівника і вчителя літератури.

Павук підняв очі, оглянув обличчя сина, якого не бачив кілька днів і очманів. Пару шрамів, синець, який Ігор спочатку навіть тональним кремом замазував. Не хотів перед батьком показуватися; якби його не покликали, залишився б непоміченим.

- Що з обличчям? - запитав Павук.

- Взагалі-то я з таким народився, - Ігор узяв стілець і сів навпроти батька. - Якщо серйозно, то я побився, а тут, - він вказав на обличчя, - тут не було живого місця, але тобі не довелося це побачити, ти далі своєї помсти нічого не бачиш.

- З ким? - запитала Віра. Здогадалася сама, бо на таке здатна тільки одна людина. - Островерхий?

- Так, але я сам винен. Сказав те, що він хотів би чути менше всього. Просто так треба. А про журнал я все дізнався, пізніше розповім.

- Ти вплутав у це сина?! - скочила Віра. - А якщо про це хтось дізнається? Навіть Кирило своїй родині не розповідав, а ти...

- Віро, змирися, вже пізно, - перебив Максим. - Вплутуватися в це, маючи родину, з самого початку було безглуздою ідеєю.

- Нам втрачати нічого, але ви... - вона глянула на Павука, на Ігоря і знову на Павука, і  раптом їй дійшло. - По батькові Ігор - Миколайович, отже...

Максим не зміг всидіти на місці від такого відкриття. З'ясувати ім'я боса виявилося цікавіше, ніж дізнатися особистість Менгеле.

- Та невже? Через півроку ми можемо познайомитися?

- Так і є, - Павук встав з-за столу і потиснув руки двом колегам. - Микола Володимирович Зарницький, приємно познайомитися.