Глава 8

18

Для Даші цей понеділок видався надто важким. Річ не в початку навчального тижня, скоріше в майбутній зустрічі з Микитою. Після того випадку їм не довелося побачитися; якби можна, Даша уникала б його і далі. Проблема в тому, що вони однокласники і їм доведеться бачитися. Дивитися одне одному в очі, удавати, що нічого не сталося і нікого це не чіпляє.

Вона прийшла раніше, ніж зазвичай, коли зібралася тільки половина класу. Вони ділилися враженнями про вечірку, обговорювали чутки, які встигли розлетітися за вихідні, тільки серед них не було жодної згадки про Микиту й Лізу, що вже тішило.

Даша намагалася вивчити параграф з історії, але замість літер у голову лізли розмови однокласників, де будь-якої миті могло прослизнути те, що зовсім не хотілося чути.

- Ти як? - до неї підійшла Віка і зайняла сусідній стілець.

Даша повернулася й оглянула подругу. Чорне волосся заплетене у два колоски, ідеальний макіяж, що загострює увагу на очах синіми тінями, у міні-спідниці та зухвалій блузці. Як завжди, хоч на обкладинку журналу.

- Тримаєшся непогано, - підмітила вона.

Даша видала нервовий смішок. Віка й гадки не має, як довго довелося йти до цього "непогано". Скільки сліз та істерик знадобилося, щоб відпустити й жити далі. Але воно того варте.

- Хто ще знає?

- Тільки Данило, - відповіла Віка. - Але він базікати не буде.

Даша кивнула і втупилася в підручник. Усім своїм виглядом показувала, що не готова обговорювати такі теми, але її не зрозуміли.

- Нік тобі не підходить, - Віка поклала голову їй на плече. - Пити не вміє, щоразу творить усяку каламуть. Можеш вважати, що це була перевірка і він її не пройшов.

- Та годі вже! - рявкнула Даша. - Тобі нема про що поговорити? Я не думала про нього, а ти тільки й робиш, що нагадуєш. Ставишся до мене, як до божевільної, ніби трагедія сталася!

- Пробач-пробач, люба. Я більше не буду. Поговоримо про щось цікавіше? Бачила фотку, як Назар у ванній заснув? Або як Женя домалював йому вуса Гітлера? Те ще видовище.

- Кумедно, - вона спробувала посміхнутися. - А ти де була? Я тебе за вечір лише кілька разів бачила: коли прийшла і коли уходила.

Віка підсунулася до неї й трохи нахилилася.

- Я з Данилом була. Ми перший раз... Я й не знала, що в нього до мене теж нікого не було.

- А, - єдине, що змогла видати Даша. - Ну... круто.

- Ні чорта це не круто! Дивний він. То сам до мене лізе, то цурається. Усі хлопці, як хлопці. Взяти, наприклад, твого Ніка, він не хотів, але зрадив, а через Данила дівки деруться, так він сімнадцять років незайманим проходив. Що з ним не так?

- А що з ним може бути не так? - запитала вона, але відповіді не дочекалася. - Коротше, що тобі не подобається?

- Мені все подобається, дуже, - Віка мрійливо підняла очі.

Даша зніяковіла від детальних описів подруги. І хоч у них із Данилом не було секретів одне від одного, але ця тема вважалася винятком. І тоді, і зараз Даша точно зрозуміла, що не хоче цього знати.

- Він днями обіцяв у гості завітати, я собі таку білизну класну купила, зараз фотку покажу.

- Фланелеву?

- Дуже смішно, - гаркнула Віка і знайшла фотографію моделі в мереживній білизні.

Даша не розгледіла, бо в клас зайшли Микита з Лізою. Перекинувшись кількома словами, вони попрямували до своїх парт. Цього разу Ліза зупинилася не біля свого законного місця, а поруч із партою Микити й сіла з ним.

- Я дивлюся, непогано погуляли! - прокоментував Назар.

- Ще і як погуляли! - у клас увірвався розлючений Данило.

Зупинився біля дошки, кинув рюкзак на підлогу і повернувся до однокласників спиною. Задер куртку і трохи стягнув джинси, демонструючи їм малу частину п'ятої точки. Придивившись, можна помітити напис яскраво-чорного кольору "я кохаю Данила".

Усі залилися бурхливим сміхом, крім Віки, яка раптом згадала, що саме вона зробила цей напис. Після всього, що між ними сталося, вони валялися в ліжку і бісилися, а потім вона знайшла свій олівець для брів, який неможливо змити...

- Гарна дупа, Островерхий, - в клас зайшла Віра Андріївна.

Як завжди з кислою міною, підійшла до вчительського столу, при чому не одна. Підлітки за завісою сліз не помічали нічого, ледь зі стільців не падали від комічності ситуації.

- Так, але тобі нею не заволодіти, - відповів Данило і, підтягнувши джинси, пішов до себе за парту.

Коли в класі стало тихо, учні подивилися на вчительку і хлопця, що стояв поруч із нею. Спостерігаючи за ним, Даша і Віка мимоволі застигли, але зовсім із різних причин.

- Так, шановні, - звернулася до них Віра Андріївна. - Цього персонажа звуть Ігор Зарницький. Він буде з вами вчитися. Сподіваюся, проблем не виникне.

Поки вона розмовляла з новеньким на знижених тонах, Віка встигла ретельно розглянути його. Високий, худорлявий. Чорний чубчик поправлений на бік, байдужий погляд. У джинсах і сірій сорочці з закоченими рукавами, демонструючи жилки вен, на які Віка задивилася.