Глава 7

16

Віра і Максим сиділи у нього, досліджуючи записи в зошитах зі складу. Вчора було не до цього, щойно вони туди потрапили, як двері зачинилися. На щастя, у тому проклятому місці почав ловити зв'язок, і поки Даша йшла до школи, вони встигли перерити всі полиці й відшукати головне. Крім своїх прізвищ знайшли багато знайомих, про які раніше не здогадувалися. Але чужі життя їх більше не хвилювали.

- Що пишуть? - запитав Максим, відкинувшись на дивані. - Якщо не хочеш розповідати, хоча б прочитай.

Віра й читати не хотіла. Звикла тримати все в секреті й не поширювати інформацію про себе, знаючи, як легко можна цим скористатися. Навіть Максиму не могла повністю довіритися, хоча спільна справа їх дуже зблизила.

Свого часу вони ходили в одну школу, в один клас, але не помічали одне одного. Максим вважав себе царем цього світу, намагаючись жити на повну, а Віра шкільні роки проводила за підручниками і нікуди не лізла. Намагалася бути непомітною, щоб не залучати труднощі, котрі з'являться, якщо про себе нагадати. На жаль, саме труднощі, що накопичилися останніми роками, зробили її як ніколи сильною і сміливою. Вона встигла розчаруватися в людях, та й у житті загалом, втратила найдорожче, що в неї було, і це не кінець. Після такого себе більше не шкода.

- Ти не зрозумієш, - вона гортала зошит, підписаний маркером "Руденко Віра - 711". - Я можу тобі сама пояснити. Коротко кажучи, у мене температура нижча, ніж у простих смертних. Якщо вірити записам, то внаслідок цього міцніший імунітет і довга молодість. Ймовірно, вони націлилися на кріогенну заморозку, але почати вирішили зі звичайного зниження температури. Збережуся як продукти в морозилці.

Максиму це нічого не давало, він узяв зошит, щоб самому в усьому розібратися. Але ні інформації про побічні ефекти, ні про вплив на тривалість життя там не було. Натомість сотні формул, склади речовин, детальна інформація про стан здоров'я піддослідної, звіт про температуру і тиск, і нічого з того, що їх так хвилювало.

- Так, маячня якась, - погодився він. - У зошитах, що школярі принесли, набагато більше інформації.

- Яка нам ніяк не допоможе. Самі себе вилікувати ми не зможемо, залишається чекати.

- Мені набридло чекати, - він жбурнув зошит на стіл і встав. - Хочу діяти.

- Взагалі-то в нас наказ, - нагадала Віра. - Не чіпаємо нікого з людей Менгеле і сидимо тихо.

"Менгеле" називали людину, яка вважалася головною у проведенні експериментів над людьми. Хто криється під цим прізвиськом - невідомо, просто в якийсь момент вона почала асоціюватися з тим самим Менгеле і називатися так само.

Працюючи другий місяць із людьми, причетними до цієї діяльності, Віра і Максим дедалі частіше ставити собі питання, чи не могла це бути людина, яку вони так добре знали? Може, це директор Віктор Григорович, адже він мав великий авторитет не тільки в школі, а й за її межами, або ж завуч Наталія Павлівна, що одним своїм виглядом здатна досягти всього. Це міг бути будь-хто з їхніх колег, але перевірити вони не могли. Приховані камери та жучки в кабінеті директора, що функціювали місяць тому, не дали результатів, окрім того факту, що ці люди свого боса теж називають "Менгеле", а не на ім'я. Така обережність усе тільки ускладнила.

- Чому ти в це вплутався? - запитала Віра.

За місяці в одній справі вони жодного разу не заговорили на особисті теми, мовчки виконували свою роботу і не відволікалися. В школі просте людське життя, а далі виконання сотні вказівок, що мали наблизити до мети.

Тільки зараз Віра наважилася поставити запитання, на яке Максим із задоволенням відповів.

- Рік тому на нас з Оксаною повісили справу про розповсюдження наркотиків, - він ледве стримав сміх, занадто великий контраст між оповідачем і людиною в історії, хоча часу минуло зовсім небагато. - Вини нашої немає, просто підстава. А покарання довелося понести справжнє, якби не з'явився Павук і не прикрив нас. Поняття не маю, звідки в нього зв'язки в поліції, та й не важливо, головне, що випустили. Натомість Павук попросив допомоги, коли я погодився, ввів у курс діла. У нього була розроблена ціла стратегія, але все полетіло до біса, коли ми дізналися, що поліція куплена. На той момент у нас було достатньо компромату на шісток Менгеле, це мало вилитися в мережу, але їхні хакери блокували все. Тоді їхні люди зрозуміли, що за ними почалося переслідування. Коли я дізнався, що досі є частиною цього експерименту, то серйозно взявся за цю справу. Потім він познайомив нас, і ми влаштувалися працювати в школу виключно з любові до дітей.

Останнє речення, сказане із сарказмом, викликало у Віри посмішку. Вона ніколи не хотіла працювати в школі, в думках не було, але довелося і не через дітей, а для того, щоб стежити за людьми Менгеле. Усе йшло цілком вдало, і буде так, доки вороги не знають, із ким працюють.

- А на тебе Павук як вийшов? - запитав Максим. - Мені здавалося, це не жіноча справа. На кухні від вас більше користі.

- Колись я теж так вважала, - зажурилася Віра. - Потім Павук розповів мені правду. У дуже вдалий для мене час.

Максим не розумів, що це означає, але був упевнений, що запитай він прямо, Віра промовчить. Багато чого приховувала, говорила завченими фразами, що навіювало ще більше інтересу.

Їхню розмову перервав телефонний дзвінок.