Розділ 2. Хлопчача таємниця

Льоля і Гаршко з цікавістю почали роздивлятися кімнату Лук’яна. А хлопчаки тим часом вирішили пошепотітися.

- Лук’яне, це тільки я їх бачу?

Хлопчик подивився на дивакуватих істот, які облизували торт зроблений з лего, що стояв на столі і відповів:

- Або ми спимо, або це буде дуже крута пригода!

- Ти що здурів?! – пошепки приголомшливо запитав Карпо. – Якщо наші батьки дізнаються, що ми не у таборі, знаєш що нам буде, га?!

- Тихше-тихше… це буде наша ТАЄМНИЦЯ!

- Перепрошую… - облизуючи пальці підійшов Льоля до хлопців – Чи не могли б ви пояснити, чому іграшки не їстівні? В нас в Шпиньковії всі іграшки, без винятку, зроблені з карамелі і зефіру. А я, знаєте, трошки зголоднів…

- І я! – з гордістю сказав Гаршко, в якого забурчав, ніби автомобіль, живіт.

- Бо іграшки – пластикові. Зараз я вам щось добуду. – Лук’ян, подивившись на годинник, який був у нього на руці, пішов на кухню.

Карпо тим часом сів на підлогу і розмірковував, як вони потраплять до країни Шпиньковія і при цьому залишаться тут. Тільки до нього почали приходити негативні думки, про те, як мама на ціле літо завалить його уроками, дізнавшись, що він не у таборі, як сестри з братами будуть веселитися, а він за горою книжок не бачитиме ні Лук’яна, ні річки, ні села, як в ту ж хвилину шпинькові істоти сіли коло нього і почали обіймати. Раптом Карпові думки перетворились на цукрову вату. Справді! В його руках опинилась велика рожева цукрова вата!

- От бачиш, що ти накоїв! – почав лаяти Гаршко Льолю. – Тебе попереджали двічі: ніяких фокусів Землянам! НІ! ЯКИХ!  

Льоля ліг на землю, обійняв себе і почав мурчати наче кіт. Карпо здивовано спостерігав. В цю секунду зайшов Лук’ян з двома тарілками наповненими пластівцями з молоком. Він поставив на стіл тарілки і запитав:

- Що тут відбувається? Де ти взяв солодку вату?

- Зараз все поясню! – сказав Гаршко і розповів, що вони хотіли втішити Карпа, як того накрив туман брехні, а Льоля перетворив його на вату, а це заборонено поза межами їхньої планети.

- Туман брехні? – перепитав Карпо, куштуючи солодку вату, яка мала з кожним шматочком інший смак: від шоколадного до вершкового.

- Страх, по-вашому… - тихо, лежачи на підлозі, сказав Льоля.

Лук’ян хотів підняти його, але він різко підвівся сам, протер очі руками і сів за стіл. Пластівці дуже смачний мали запах, а наші істоти були дуже голодними, не кожен може вирушити далеко від дому, при цьому не зголоднівши.

-  Поїжте і тоді поговоримо. – промовив Лук’ян і додав – Смачного!

Чудернацьких створінь вмовляти не довелося – майже за хвилину тарілки були спустошені, а животики смішно забурчали, як два маленьких їжачки, яких тільки знайшли поміж трави.

- Справа серйозна. – почав розмову Карпо.

- Так! – підтвердив Лук’ян.

- В нас є рішення! – в один голос сказали істоти. – Ми поїдемо за вас в табір завтра! А ви замість нас, точніше ви замість вас, точнішніше ви – поїдете за вас самих туди. Ми детально вивчали вашу поведінку – продовжив Гаршко, - і знаємо, як себе поводити. Я буду Лук’яном, а Льоля- Карпом.

- Ха-ха-ха! – розсміявся Карпо. – Ви? Замість нас?

- Так! – гордо і відважно, підвівши голову вверх промовив Льоля.

- Так не піде! Вас викриють. – подивившись на їхній зовнішній вигляд додав Лук’ян.

В цю ж мить шпиньковці перетворились на точнісінькі копії хлопців: спочатку обоє стали Лук’янами, потім Карпами, а тоді Гаршко – Карпом, а Льоля – Лук’яном.

- Поміняймося! Я хочу бути Карпом! – зарепетав Льоля.

- Це чого?! – дещо зле запитав Гаршко.

- Це того, що мені дуже хочеться мати трошки вищий зріст!

А й справді Карпо на 5 см був вищим від Лук’яна, проте хлопці ніколи на це не зважали. Декілька секунд і чудернацькі істоти помінялись «ролями».

Хлопці стояли і спостерігали за цими двома. Ото ж було видовище! В найкращих мультиках Діснея не побачиш!

- Ого! Оце я  наче в дзеркало дивлюсь! – прокоментував Карпо свою копію.

- І не кажи. Оце кіно! Оце я розумію – пригода!

Тепер істоти у вигляді Карпа і Лук’яна розповіли про магічний велосипед, який перемістить хлопців у їхній світ. Виявилось, що кермувати ним треба точнісінько як і пультом від телевізора, тільки на ньому 4 кнопки: 1 – «Х» - їдь вперед, 2 – «А» - зупинись, 3 – «І» - припаркуйся, 4 – «О» - замаскуйся. А ще правила дорожнього руху у просторі між світами: не загуби товариша, велосипед і себе.

І найголовніше, за словами Гаршка, це подарувати знання, на яких наголошуватимуть у школі. Хлопці зібрали рюкзаки, поклали в них лише одяг на 3 дні. Для них 3 дні, а у нас, землян – МІСЯЦЬ! Хіба не дивно!

Отже, копії хлопців повлягались у ліжка, перед цим обійняли хлопчаків.

- Повеселіться там! – останнє що почули наші герої, коли сіли на велосипед з десятьма колесами!

Оце й почалась пригода!