Глава 18

Я йду на побачення з незнайомцем, у якого трішки пошле відчуття гумору (досі не можу забути подарунок з ліфчиками і трусами), проте романтиком і надіюсь натуралом. І хоч ми домовилися зустрітися о 7 годині вечора в їдальні в понеділок, чомусь зранку як тільки я проснулась, мене пробивало тремтіння і хвилювання. З чого б це! Проте я не збираюся тут залишатися так довго! Тому схожу на це побачення, дізнаюся хто цей красень, якщо він красень, і спокійно втечу звідси. Тільки перед цим декуди загляну! 

Уроки пройшли дуже швидко, хоча я хотіла щоб вони тягнулися дуже довго. Ось чому коли не треба то пари йдуть дуже довго, але коли це просто життєво необхідно, то все робиться навпаки. 

Коли я розказала про побачення дівчатам, то Ті дуже зраділи, в результаті чого залишок неділі був присвяченим всім жіночим процедурам, які взагалі існують перед цією подією. Там шугаринг, зволожуючі та поживні маски для обличчя та волосся, манікюр та педікюр, корисні коктейлі, обов'язкові розмови про хлопців та їх достоїнства та недоліки, а також які вони в сексі і взагалі в житті. 

Я відчувала себе курицею, яку спочатку всю обскубли і не тільки брови, потім кілька разів намазали маслом і після цього облили ледве не кип'ятком кілька разів, в перерві далі щось перекусити, а потім почали все спочатку. І протягом всього цього наче в трансі забивали мозок типу всілякою інформацією про їхні члени і т.п. А ну і не забути те, що більша частина цих осіб є рідкісними покидьками. Хоча якщо подивитися на дівчат, то вони теж не ідеальні. Проте я мовчала, бо боялася що мене приб'ють.

Та зараз, як уроки закінчилися, я поспішила декуди. Рік з хлопцями цілий день не входили з мене очі. І якщо спочатку це не напружувало мене, то наприкінці я почала думати, що в них нездоровий глузд, а далі мене це просто почало лякати. Краще вони просто дивилися в стінку!

Спочатку я заглянула в свою кімнату, на щастя, Васі рядом не було, тому я могла спокійно перевдягтися в чорний одяг як у байкера. А також дещо через планшет замовити. Коли все прийшло, я все спакувала в невеличкий рюкзак.

- Наче все готово! - промовила я сама до себе, роздивляючись себе в дзеркало.

- Готово до чого? - почулося із-за спини. Я різко повернулася. - І куди ти це зібралася? - Вася схрестив руки на грудях.

- Не твоє діло! - відрізала я, і вийшла з кімнати.

- Ну-ну! - хмикнув у відповідь той.

Хоч я і була тут єдиний раз, проте дорогу чомусь я запам'ятала, наче бувала там багато разів. Електрична башня! Тут же ми з Ріком намагалися дізнатися як вибратися з цієї території, на якій розташована школа для злодіїв.

Піднявшись нагору, доторкнулася до дверей, прислухалася. Схоже, що змінили замок! Ну нічого, і не з таких тупиків я знаходила вихід! Крутимо в одну сторону, два рази в іншу... Черт, а якщо охоронець не спить? 

- Хто тут? - почулося звідти. Диявол!

Двері відчинилися і кімнати виглянув охоронець. Не сказати що схованка ідеальна! Хоча? 

Чоловік вийшов з кімнати і обперся об бильця.

- Нікого! - промовив той. - Агов! Тут хтось є!

Тепер моя черга. Я повільно вийшла із прикриття і зайшла всередину.

- Привіт! - сказала я. І коли охоронець повернувся на звук і побачив мене, добавила. - І пока! - і закрила за собою двері. 

І поки той в шоці стояв за дверима я швидко оглянулася. Часу в мене не так у ж і багато, правда він обмежений. 

- Принаймні охоронець без рації! - підійшовши до столу побачила я пристрій. Окей, що далі?

Недалеко від столу знаходився стеллаж з різними документами. Чого б не переглянути!

- Не то, і це теж не то! - переглядаючи назви файлів, я викидала в різні сторони папки. Тут є щось цікаве?

І я дещо знайшла. Бетті Бейл, а точніше Бетті Блек по жіночому прізвищу. А що тут робить моя мама? Розгортаю документ. Ага. Ох ти ж! Нічого собі! Що? Моя мама та містер Тівентон, тато Роні, були нерозлучними, і теж проходили тут навчання. Цікаво, а що вони такого наробили? І вони були коханцями! І творили тут такі діла! Що про них можна знімати серіал. Уху! Я від шоку присвиснула. 

Біля дверей із сторони вулиці там щось шурхотів охоронець, про те я на нього не звертала жодної уваги. Але і це було не все! У мами від тата Роні була дитина. Хлопчик. Якого звати Юкі. Ось цього я точно не очікувала. Що ж ти від мене могла ховати мамо? Жаль, що я тебе випадково вбила! Може ти б мені щось пояснила. Хоча фотографія сама за себе говорила.

Він - Чорнявий, кароокий, брутальний, сексуальний, грубий, симпатичний красень-байкер, на якого западали всі дівчата з школи, але він жив нічним божевільним життям. Вона - світловолоса, посміхнена, ніжна, розумна, молода довговолоса дівчина, яка найдужче в житті любила танцювати і співати. Ангел, який зійшов з небес, і демон, який починає рити землю, щоб пробратися на поверхню. Вони зустрілися випадково, проте їхнє життя тепер пов'язане між собою міцними мотузками крові і любові. Мені вже можна писати про це книжки, сюжет вже є! 

Добре, до цього повернемося трішки пізніше. Де мої дроти? Так який я минулого разу різала? Здається, Чорний? Значить цього разу жовтий. Ба-бах! Роздався вибух і мене з усієї сили вдарило по дверях. Ай, хоча б не вмерла! Хоча тіло боліло, проте я відірвалася від дверей і повернулася назад. Тепер Червоний? Зелений? Фіолетовий? Вже котрий раз мене відкидало до дверей, проте дроти так і не закінчувалися. Їх навпаки лише збільшувалось. 

- Та ну вас! - вже в тридцятий раз промовила я. Я була зла як чорт. Бо чим більше я розірвувала проводів, тим більше мені хотілося втекти звідси. Тільки не з школи, а з цього приміщення.

Аж раптом відкрилися двері, проте я була така зла, що просто відіпхнула від дверей охоронця і швидко вилетіла звідти. І вже відійшовши на достатню відстань від всіх, я просто закричала.

- Аааааа! - і щоб заспокоїтися, віддубасила дерево, яке просто рядом. Воно не витримало моєї сили і з корнем вирвалося з-під землі та впало біля мене.