Глава 5

Відкрила очі. Оце несподіванка! Хоча б жива залишилася. Протерла очі і повільно присіла.

-Я ж говорив стій! - почулося зі сторони. Повернула голову на звук. Обпершись об дерево стояв Рік, і повільно тягнув сигарету. Куртка на ньому була розтебнута, волосся недбало зачесане. Схоже що часто його куйовдив. Чорне волосся гарно комбінувало з карими очима та впертим характером. Нічого собі подаруночок!

-А ти що тут робиш? - Я подивилася на нього з цікавістю і злістю одночасно.

-Курю, як бачиш. В школі не можна, але про ліс ніхто нічого не казав. - затягнув сигарету він. - А ти, як я розумію вирішила втекти?

- Не твоє діло! - відрізала я, піднімаючись на ноги.

- Ну не моє, так не моє! - промовив хлопець. - Тому можеш не напружуватися, звідси не втекти.

-А ти пробував? - здивувалася Я.

Рік загасив сигарету і кинув її недопалок на землю.

-Всі пробували як мінімум хоча б один раз. - хлопець зітхнув, піднявши голову наверх, а потім повернувся і пішов кудись. Я ж рушила за ним.

-І в когось вийшло? - запитала.

-Якби вийшло, я б з тобою не розмовляв. - повернув назад голову Чорнявий. - Хоча... - хлопець так різко розвернувся, що я в нього врізалася. - Ідея одна є. 

Рік повернувся до мене. Наші обличчя зустрілися в кількох сантиметрах один від одного.

-Готова ризкнути? - юнак ледве не дихав паром на мене.

- Як Вася! - вирвалося у мене. Блін, Вася, мене твої жаргонізми доконають скоро. 

-Хто такий Вася? - підняв одну брову вверх Рік, не зрозумівши моїх слів.

-Мій друг, скелет! - подивилася в очі Ріку я.

-У когось друзі миші, а в неї скелет! - про себе добавив Рік. 

Когось в моєму розумінні він мав на увазі себе. Чи це він про Попелюшку? Цікаво, яка в нього історія? - Похвально! - вже до мене звернувся юнак. 

- Так що пішли?

-Ага! 

Хлопець взяв мене за руку і повів за собою. Його рука була гаряча і ніжна, тому я поневолі об неї грілася, мої ж руки замерзли. І схоже що Чорнявий це розумів, бо лише сильніше стискав свою долонь об мою. Ми йшли і мовчали.

-Слухай, а як ти сюди потрапив? - раптово вирвалося у мене. От же моя цікавість, щоб її!

Рік подивився на мене і на секунду посміхнувся. 

- Про все ти дізнаєшся згодом. - Ох же містер Секрет і Недоступність. Ну нічого, я все дізнаюсь сама! 

Ми йшли і йшли, я думала що кінця краю не буде цьому лісу. Коли з'являвся спуск, а сходинок не було, то спочатку спускався Рік, а я вже за ним. Перший раз я намагалася спуститися сама. 

Що дивно, хлопець схоже забув, що він називав мене карликом, але я то ні. По тому я він посміхався, розмовляв і доторкався до мене, мені здавалося, що він закохався. Але це така жіноча не зрозуміла логіка, коли тобі хтось подобається, то у фантазіях ви вже з ним одружені, у вас вже троє дітей, є онуки і все супер-пупер. А в реальності вже все навпаки!

Перший раз я намагалася спуститися своїм способом, тому на його слова "Тобі допомогти! лише хитала у відповідь головою. Що не треба сама впораюся. Але ж я себе знаю. Завжди шукаю складні шляхи, а потім добираюся до легших.

Просто перечепилася і впала, вдарившись головою об камінь. Рік не відразу біг до мене. Спочатку він казав: "Я ж тобі говорив!", а в потім йшов до мене. Дивився на рану, обережно чіпав пальцями, а потім чимось до неї доторкувався і все зникало. Одним словом, магія!

Наступні рази допомогу я прийняла. Другий раз хлопець допомагав мені злазити, в результаті чого ледве не підвернула ногу. А на третій раз я вже увійшла у смак і просто падала Ріку на руки. І схоже що юнака це подобалося.

Схоже, що територія школи була дуже велика. Бо йшли ми близько години. Живіт уже почав про себе давати знати не лише в мене, але й і в Ріка.

-Ми прийшли! - хлопець показав місцевість. І на превеликий жаль, відпустив мою руку, яка вже встигла зігрітися.

Я побачила електричну башню.

- Це вона дає струм цій невидимій стіні? - показала я на неї.

-Ага. - кивнув Рік. - Може якщо зробити якісь неполадки, вона перестане працювати.

-Так в цьому і полягала твоя ідея? 

- Ну да. Я звичайно намагався щось так зробити, але одному зробити важко.

-І ти думав, що я тобі допоможу?

-Ти так хотіла втекти, що я вирішив, що вдвох легше і швидше буде щось толкове придумати. - почесав підборіддя Рік. - Навіщо робити все самому, коли знаєш, що не лише ти один хочеш втекти.

-Бачу, що це місце тобі надоїло, раз ти так хочеш втекти.

Той лише у відповідь кивнув. 

- Ну добре, - зітхнула я, - подивимося що тут можна зробити.

Звичайно ця електрична башня трішки відрізнялася від звичайної, по тому, що на ній можна було ходити. Наче в ній було скунструйоване приміщення.  Я оглянула її кілька разів перед тим як залізати наверх. Нічого особливого наче. 

Залізши наверх, а подивилася на ліс, в якому ми були. Чисто, тихо, порожньо. Якось підозріло. Піднялася. 

Щоб зайти всередину треба був електронний ключ. Ну це не проблема. Тому оглянувши замок, почала там ковирятися. Із карману витягла шпильку. Двері на замку відкрилися. Тепер треба зрозуміти який дріт необхідно різати. Червоний, синій чи зелений. Зазвичай в таких ситуаціях Я використовувала магію. Тому доторкнулася до дротів долонею.

Тепер я могла побачити який дріт що робить. Наче кожен дріт показував мені дорогу від точки А(тобто кольору дроту) до точки Б (функції цього дроту). Ну все зрозуміло.

-Оцей! - Я провела пальцями по червоному дроту.

-Ти впевнена? - із сумнівом запитав мене Рік.

- Якщо не впевнена, хай мене током шарахне! - відказала я.

Раз! Дріт порізаний. Нічого такого. Чую скрегіт. Повертаю голову і бачу, що Рік вже приготувався до найгіршого, в його руках голуба куля. Різкий звук, і замок відкрився.

-Бачиш, все вийшло! - заспокоїла я хлопця. - Ти, як я розумію, так далеко не заходив?

-Завжди були проблеми з цим замком.

В кімнаті був закритий щит з такими ж дротами тільки іншими кольорами та по кількості їх було більше напроти дверей . На стільці напівсидів-напівлежав охоронець і з закритими очима біля стола зліва.