Новенький в 10-Б

Лія зайшла до кабінету, запізнившись на десять хвилин. Вчителя ще не було, тож вона швидко сіла біля Вероніки.

— Щастить тобі, що його ще нема, — кинула Вероніка, зиркнувши на годинник. — Ще хвилина — і був би мінус у журнал.

— Спасибі, — видихнула Лія, знімаючи рюкзак. — Ти як завжди в курсі всього.

— Ще б пак, — всміхнулася подруга. — У мене інформатика — як друга мова.

Лія скривилася і тихо сказала:
— Ніка, ти бачила новеньку? Як вона тобі?

— Бачила. Нормальна дівчина. А що?

— Вона дивилась на Назара. Ти помітила?

— Вибач, але Назар теж не відвертався від неї, — знизала плечима Вероніка. — Мені здалося, що вона йому навіть сподобалась.

— Ти що, на її боці? — скривилась Лія. — Ти ж моя подруга!

— Та не ображайся, — усміхнулась Вероніка. — Хочеш, на перерві спитаю у Дениса, де вона сидить і що він про неї знає?

— А давай не на перерві, а прямо зараз, — захоплено сказала Лія. — Бери телефон і напиши йому смс!

Вероніка вже розблокувала телефон і почала набирати повідомлення, як раптом відчинилися двері. До класу зайшов учитель разом із директоркою та незнайомим хлопцем.

Директорка усміхнулась до класу:
— Доброго ранку, 10-Б. Хочу вас познайомити з новеньким. Це Даніїл, він приєднається до вашого класу з сьогоднішнього дня. Прошу, будьте привітні.

Вона кивнула вчителю й вийшла.

— Так, — озвався вчитель, — а тепер включаємо комп'ютер. Починаємо урок.

Даніїл сів за вільне місце біля вікна, увімкнув комп'ютер і швидко оглянув клас. Лія непомітно зиркнула в його бік — темне волосся, серйозний погляд і впевнені рухи справили на неї враження.

— Ніка, а він нічого такий, — прошепотіла вона з лукавою усмішкою. — Красунчик, згодна?

Вероніка кинула короткий погляд у той бік, усміхнулась і кивнула:

— Ага, погоджуюсь. Щось у ньому є.

Та їхню розмову урвав суворий голос учителя:

— Лія, Вероніка! Якщо у вас настільки цікава бесіда — може, й нам розкажете?

У класі пролунав стриманий сміх. Дівчата знітилися.

— Вибачте, — сказали в один голос.

— Добре, — кивнув учитель. — А тепер заходимо за посиланням і відкриваємо файл, що на дошці. Сьогодні — тест.

— Серйозно?.. — пролунав тихий стогін із задніх парт.

У класі здійнявся невдоволений гул: хтось зітхав, хтось крутився на стільці, переглядаючись із сусідами. Учитель стукнув долонею по столу:

— Тихіше, 10-Б! Це останній тест. Починайте.

Пройшло тридцять хвилин.

— Я вже зробив, — спокійно озвався Даніїл.

— Добре. Хто закінчив — може відпочивати, але тихо. Не заважайте іншим, — відповів учитель.

Ще через десять хвилин задзеленчав дзвоник. Учні з полегшенням зітхнули й почали збирати рюкзаки.

— Дзвоник — це для вчителя! — нагадав учитель, але вже з усмішкою. — Хто завершив — можете йти.

Клас поступово спорожнів. Лія й Вероніка прямували до виходу, і помітили, що Даніїл іде поруч.

Лія зупинилася, обернулась до нього:

— Привіт, Даніїл! Я — Лія, а це моя подруга Вероніка.

— Дуже приємно, — усміхнувся хлопець. — Але краще називайте мене просто Даня.

— Домовились! — усміхнулась Вероніка. — Ходімо з нами, ми познайомимо тебе з усіма.

— Окей, пішли, — знизав плечима Даня й пішов поруч із дівчатами.