Присвячується моїй однокласниці Тетяні.П.
___ Невеличкий відступ
Це цілком реальна історія з мого особистого життя тому в ній не буде жахастиків якими я так полюбляю лякати. Проте вона буде не менш моторошною і ...сумною. Це історія втрачених можливостей і дружби якої ніколи не було.
Дарина була з тих хто вміє цінувати кожну мить життя навіть якщо інколи вона і приправлена гостреньким халапеньо. Вона ніколи не розуміла отих жіночок котрі зітхають, що колись було краще; і трава була зеленіша, і сонце яскравіше світило, і сніг біліший, а про морозиво то взагалі легенда, особливо в старшого покоління. Вже навіть серед її колег знаходилися такі, що жалкували за минулим. Хоча ,як на її погляд жалкувати там не було за чим. Вона згадувала оті " шальні " дев'яності і свою голодну юність. Так, тоді також було щось хороше, як то брендовий одяг який можна було купити на ринку, приміряючи його на картонці, і воля яка тоді відчувалася у всьому в музиці, фільмах і книгах. А ще тоді всі були живі. Її бабуся з дідусем і незчисленні тітки з дядьками які приїздили на " Празник" . Інколи їй не вистачало їх, особливо бабусі яка хоч і не вміла читати проте була дуже освіченою жінкою. Вона розповідала багато історій , дивних і страшних; про безголових , що спокійно стояли на перехрестях лишень стемніє, про дядька Василя який якось почув розмову коней, а також приніс додому барана з місцевого кладовища, а той взяв і зник варто було йому ступити на поріг. Бабуся знала багацько таких моторошних історій. І інколи Дарині не вистачало отих зимніх вечорів коли вони усією сім'єю сиділи біля гарячої пічки, а на столі блимотіла свічечка бо світло тоді економили. Не вистачало того сімейного затишку коли вся родина збиралася вечорами біля маленького чорно-білого телевізора і усі дивилися один фільм, а потім обговорювали його. Так , інколи в неї виникала ностальгія за минулим та не жаль. Ні, вона за ним не жалкувала і якби їй запропонували туди повернутися то вона б відмовилася. Їй подобалося дивитися вперед, а не постійно озиратися назад і згадувати оте надзвичайно смачне морозиво яке завжди було сплюснуте і продавалося з порушенням усяких правил гігієни.
Дарина спокійно плила по бурхливій річці життя легко відпускаючи минуле; рідних, коханих, друзів. Вона вже давно жила в місті і рідко навідувалася до невеличкого будиночку в якому виросла . В ньому не було зручностей окрім світла , а вкладати в нього кошти яких в неї до речі було не так вже й багато вона не бачила в тому сенса. З продажем вона не поспішала, та й бажаючих придбати його не було. На ніч вона ніколи в ньому не залишалася. Приїздила регулярно один раз на місяць, бігла на кладовище з квітами і цукерками , відвідувала покійних бабусю з дідусем і швидко назад.
Після одного з таких походів вона чомусь довго не могла заснути. Лежала у власному ліжку, прислухаючись до монотонного гулу кондиціонера і шуму моторів автомобілів , що мчали по автостраді. З-за стіни долітали уривки сусідської сварки, десь плакала дитина. Дарині подобалося прислухатися до цих звичних для міста звуків і вона сама не помітила як поринула в сон .
Вона знову була в школі. Не в тому елітному ліцеї який закінчувала, а саме в сільській школі яку ніколи не любила і ніколи не сумувала за нею. З тих пір як вона закінчила дев'ятий клас і впросила батьків відправити її до приватного ліцею вона ні разу не переступила її порогу. Ні разу навіть не згадала ні про школу, ні про своїх однокласників, ні разу не з'явилася ні на одну із зустрічей. Та цього разу вона схоже поступилася своїм принципам. Вона знову була в класній кімнаті , а її оточували колишні однокласники. Святково одягнені жінки і чоловіки саме такими вони стали через двадцять років- змужнілі і постарівші. Вони розмовляли, жартували і весело сміялися і лише маленька дівчинка в шкільній формі і з бантиками в тоненьких кісках стояла осторонь і мовчки спостерігала за цим святом.
Дівчинка привернула увагу Дарини. В ній вона без зайвих труднощів упізнала свою колишню однокласницю Таню. На відміну від інших вона залишилася такою ж якою була на отій груповій фотографії яку вони зробили в першому класі. В школі вони ніколи не були подругами. Таня походила з малозабезпеченої сім'ї, не відрізнялася ні вродою , ні розумом і тому Дарина не зважала на неї уваги. Діти часто бувають жорстокими і підлими тут нічого не вдієш.
Сама не розуміючи навіщо Дарина підійшла до дівчинки. Та посміхнулася їй.
-- Ну нарешті ти все ж вирішила зайти до мене. А то все проходиш повз мене і ніколи не зайдеш в гості. - почала докоряти її колишня однокласниця.
Дарина лише стенула плечима. Вона не розуміла з якого це лиха Таня її так відчитує.
-- Вибач, та в мене якось все часу не має . До того ж мені надто далеко до тебе йти.
Тетяна жила зовсім на іншій стороні села і Дарина дійсно ніколи там не бувала тому й не розуміла як так вийшло , що вона ходить біля неї.
-- Часу ніколи не вистачає.- сумно зітхнула Таня. - Та зараз його в мене вдосталь отже мені не важко чекати. Хіба ні?
-- Я не знаю.
Дарина зніяковіло опустила очі , а коли підвела його все зникло; і класна кімната, і одноклассники, і Таня. Її серце стислося від туги і відчуття гіркої втрати.
Коли вона прокинулася за вікном розпочинався новий день. Дивний сон не йшов з її думок. На душі було важко наче камінь на груди хто поклав. Колись бабуся казала їй, що якщо доросла людина сниться маленькою то скоріше за все вона важко хвора. Дарина швидко відігнала ці думки геть і поспішила зайнятися своїми ранішніми справами які вже стали ритуалом. Спочатку насипати їжі в миску Феліксу- сірому скотішфолду, потім душ , кава і на роботу. До вечора сон майже забувся , а згодом і зовсім вилетів з голови.
Дарина повільно йшла вузькою стежкою поміж могил і надгробків. Як завжди вона несла на могилу бабусі свіжі квіти та цукерки. Вона з року в рік ходила цією стежиною, знала напам'ять всіх хто був похований на цій алеї. Та сьогодні вона чомусь змінила свій напрямок. Жінка раптом зупинилася перед однією з могил. З фотографії на надгробку на неї дивилася Таня і тужливо всміхалася. Серце Дарини стривожено забилося в грудях, а на очі навернулися сльози. Вона стільки раз походила повз цієї могили і ні разу не звернула на неї увагу, ні разу.
Відредаговано: 02.12.2024