Розділ 1

Історія про міцну дружбу сімох шкільних друзів із 11-В класу

У 11-В класі школи навчалася унікальна компанія друзів — семеро абсолютно різних, але нерозлучних підлітків, яких поєднувала щира дружба, перевірена роками.

Толя (Торін)

Мужній і рішучий, він завжди був лідером у компанії. Толя займався спортом і мав просту, але дуже люблячу сім'ю. Його життєві принципи ґрунтувалися на чесності й відповідальності. Він мріяв про кар'єру військового, щоб захищати свою країну та близьких.

Аркадій

Молодший брат Толі, веселун і душа компанії. Аркадій завжди знаходив, як підняти настрій навіть у найскладніші моменти. Його жарти стали легендами серед друзів. Він любив свободу та жив моментом, мріючи стати актором і дарувати людям радість.

Вероніка

Розумна, добра і  красива. Вероніка завжди була для друзів голосом розуму. Вона мріяла стати лікарем, щоб допомагати людям. Її щира турбота про інших і незламна віра в добро робили її справжньою натхненницею для всієї компанії.

Боря (Більбо)

Відмінник і справжній енциклопедист. Боря був хлопцем із багатої сім'ї, але це не заважало йому залишатися вірним і скромним другом. Він завжди допомагав із навчанням, підтримував ідеї друзів і мріяв про кар'єру науковця, щоб робити відкриття, які змінять світ.

Леся

Мрійлива й амбітна, Леся прагнула стати журналісткою. Вона вірно вірила, що її голос може змінити світ. Її гострий розум і здатність ставити правильні запитання зробили її незамінною в компанії.

Ліза

Модна, яскрава й упевнена в собі. Ліза завжди була центром уваги. Її мрія стати моделлю здавалася природною, адже вона вміла захоплювати своєю харизмою. Але за яскравою зовнішністю ховалася глибока вірність і любов до друзів.

Ганна

Тиха, мила й дуже ніжна дівчина. Ганна жила в люблячій родині, була єдиною дитиною, тому її батьки оточували її турботою. Її скромність і доброта допомагали згуртувати компанію навіть у найважчі часи.

Дружба, перевірена часом

Ці семеро стали справжньою сім'єю одне для одного. Вони разом долали труднощі, підтримували в радощах і бідах. Разом переживали перше кохання, розчарування, сімейні радості та негаразди. Їхні мрії були різними, але завжди спиралися на міцну дружбу.

Сьогодні, у свій останній рік у школі, вони розуміли, що попереду чекає багато змін. Але всі були впевнені: їхня дружба витримає будь-які випробування. Вони були не просто однокласниками чи друзями — вони були сім’єю.

Ранок першого вересня

У домі стояла легка ранкова тиша, яку порушував лише тихий дзвін будильника на телефоні Амелії. Вона швидко вимкнула його, сонно потерла очі й зрозуміла: проспала! Сьогодні ж День Знань, а вона мала бути у школі раніше, щоб допомагати в організації свята.

Амелія поспішно підхопилася, кинулася вдягатися, але раптом згадала про Вероніку. Її молодша сестра все ще мирно спала, обійнявши подушку. Сонячні промінчики пробивалися крізь віконну фіранку і грали на її обличчі.

— Вероніко, вставай! — Амелія обережно торкнулася її плеча.

— Мм... ще трохи... — пробурмотіла Вероніка, натягуючи ковдру на голову.

— Що значить «ще трохи»? Ми запізнюємося! Вставай, День Знань сьогодні!

Амелія, зрозумівши, що лагідне будіння не працює, вирішила діяти рішуче. Вона відкрила вікно, впустивши прохолодне повітря до кімнати, і почала стягувати ковдру з сестри.

— Амеліє! — обурено вигукнула Вероніка, відкривши очі. — Ну що ти робиш?

— Я тебе рятую, поки ти спиш, а ми вже мали б бути у школі!

— Ти ж казала, що це тільки о дев’ятій! — Вероніка невдоволено сіла на ліжку, розкуйовдивши волосся.

— Дев’ятій? Подивися на годинник! — Амелія махнула на телефон.

Вероніка злякано глянула на годинник і швидко вистрибнула з ліжка. Тепер вони обидві метушилися: Вероніка шукала свою святкову блузку, а Амелія допомагала їй заплести косу.

— Ну, ти готова? — Амелія критично оглянула сестру.

— Ще б пак, я виглядаю як принцеса! — усміхнулася Вероніка.

Вони вибігли з дому, сміючись і перешіптуючись. Ранок починався трохи хаотично, але вони знали, що сьогодні їх чекає веселий день із друзями, квітами та шкільними пригодами.

У сусідній квартирі все було зовсім інакше. У кімнаті Толі й Аркадія панувала абсолютна тиша, порушувана лише їхнім гучним хропінням. Вони лежали у своїх ліжках, загорнувшись у ковдри, наче у фортеці. Сон був такий солодкий, що навіть ранкове сонце, яке пробивалося крізь фіранки, не могло їх розбудити.

Раптом двері в кімнату розчинилися, і на порозі з’явилася їхня мама Наталія. Вона була в халаті, з розкуйовдженим волоссям і дуже рішучим настроєм.

— Хлопці! Ви ще спите?! Підйом! Ви вже запізнюєтеся в школу! — Наталія з розпачем глянула на годинник.

— Мм… ще п’ять хвилин, — пробурмотів Толя, не відкриваючи очей.

— Ми не чуємо… — сонно протягнув Аркадій, перевертаючись на інший бік.

— О, ви зараз почуєте! — Наталія вийшла з кімнати, грюкнувши дверима, а за мить повернулася… із трубою!

— Мам, що це? — Толя трохи привідкрив очі, але було вже пізно.

Наташа піднесла трубу до губ і видала настільки гучний і веселий звук, що сини ледь не злетіли з ліжок.

— Мамо, зупинись! — вигукнув Аркадій, підхоплюючись і намагаючись заткнути вуха.

— Вставайте, я вам кажу! Тато з вами посвариться, якщо ви запізнитеся, — усміхаючись, промовила Наташа, продовжуючи грати марш.

Толя й Аркадій, сміючись, почали метушливо вдягатися. Коли вони були готові, Наташа зупинила свій імпровізований концерт і схрестила руки на грудях.

— От і добре. Біжіть зустрічати друзів. І щоб ви більше так не проспали!

— Мам, ти найкраща… але труба — це жорстко, — буркнув Толя, взуваючи черевики.